Аналіз вірша Блоку «Ми – діти страшного років Росії» – Блок А. А

Який би не була піднесеної й захопленої лірика поета, ідучи у своїх мріях у позахмарні далечіні, людина незмінно вертається в реальність, на грішну землю. Тим разительней контраст і тем хворобливіше сприйняття дійсності, чим вище й далі від її вела поета творча фантазія

Відмінною рисою російських поетів є їх обостренно щемливе відношення до рідного краю, до Росії. І тут теж можна ясно бачити протиріччя між чудесними картинами природи, безкрайніми просторами, чудовими пейзажами, і вбогої, низкою, вульгарним життям народної. Усвідомлення цього озивається в душі чималої людини гострим болем

Особливо важкими були часи на стику двох минулих сторіч. Двадцяте століття із самого початку почервонився кров’ю війни, революції. Покоління аристократів, що виросли в царській Росії, виявилося в чужій країні, де правили дикі закони чорни. Батьківщину, немов улюблену жінку, опорочили, зґвалтували, розіпнули. У відповідь із грудей поета рвуться слова: «Ми – діти страшного років Росії – забути не в силах нічого».

Вірш присвячений Зінаїді Гиппиус і оповідає про прожитому й пережитому: «Від днів війни, від днів волі – кривавий відсвіт в особах є». Пророчі вірші Блоку довго ще будуть вражати своєї проникливість, правдивістю й чіткістю формулювань. Пройшло майже сто років від дня написання цього вірша, але хіба зараз ми не могли б т же саме сказати про себе словами поета: « Породжені в роки глухі, шляхи не пам’ятають свого»?

Страшні, спопеляючі роки пройшлися по долях багатьох і в той час, залишивши незгладимий слід, незагойну рану: «У серцях, захоплених колись, є фатальна порожнеча». Але, не дивлячись ні на що, поета не залишає віра в те, що всі ці позбавлення й випробування – тимчасові. Ціле покоління принесло себе в жертву, у тому числі, і в буквальному значенні слова: «И нехай над нашим смертним ложем здійметься з лементом вороняччя». Але, може бути, не даремними були жертви

Поет звертається до Бога з надією на те, що доля майбутніх поколінь зложиться щасливо: «Ті, хто достойней, Боже, Боже, так побачать царство твоє!» Пройшло по землі вже кілька поколінь росіян, але жодне з них не виявилося «достойней». Ми, нині живучі, з надією й благанням дивимося в небо й молимо Бога все про тім же: нехай не ми, не діти наші, а онуки – правнуки хоча б побачили б кращу частку свою й рідного краю свого

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>