Аналіз вірша Пастернаку “Коли розгуляється” – Пастернак Б. Л

Дотримуючись кращих традицій таких класиків, як А. С. Пушкін і И. С. Тургенєв, Б. Л. Пастернак, у своєму вірші «Коли розгуляється» малює ідеальний образ природи в його гармонічній простоті. Для поета природа не майстерня, а храм

Поет поступово розладжує «настрою» природи на рівні, від самої темної, повного сумної похмурості до яскравого барвистого, повних колориту лісів, полів і безмежних далечіней

У першій строфі даного добутку ми можемо спостерігати похмурий, суворий гірський пейзаж, холодний і трохи похмурий

Однак, «у міру зміни освещенья…» переміняється тьма й сутінок яскравим сонячним світлом, що перетворює всі навколо. Через чорні недружелюбні хмари раптово виходить сонце, гріючи своїм теплом і даруючи світло, воно приносить у душу спокій і свято, переміняючи нудьгу й смуток. Природа розцвітає на очах, мальовничо розкидаючись на кілометри навкруги.

Поет споглядає природу, як храм, як Дарунок самого Добродії Бога. Зелені листи дерев і чагарників подібні витражной розписи вікон, що грають різнобарвними сонячними проміннячками… Природа своєю величчю порівнянна лише із храмом, повним урочистості й небаченої краси. У людській душі саме два цих яскравих образи Храму й Природи приводять у благоговіння, непередаваний трепет, повагу й замилування

Світлий колорит оздоблення Храму співзвучний і з білими повітряними купчастими хмарами, блакитними небесами, всіма відтінками зеленого полів і лісів і морями, пестрящими всіма фарбами веселки

Ліричний герой же з’являється нам як «поважний службовець» храму. Його ціль – жити в єднанні із природою, не руйнуючи її «стін», не гублячи її звуків і заходів. Ціль людини тут велика служба, служба в служінні природі, як самому Господу. Чітко чується молитва, подяка небесам за прикраси життя: за любов і щастя, за сміх і сльози радості

Останнє четверостишье, повне непорушною відданістю й любові життя, що герой гордо збирається пронести у вічність. Людина повинен бачити вічність не тільки у своїй душі, але й у природі, почувати гармонію, єдність із природою, як Божественного початку з духом людським, так і людина повинен возз’єднатися в молитві із природою, що обдарить його гармонією…

Б. Л. Пастернак нібито дає нам шанс побачити відчути природу у своєму серці більш матеріально, показуючи її так одушевленно поет стирає границі духовн і фізичного, показуючи всю нашу приналежність величезного Всесвіту з якої ми єдині, у якій ми безсмертні…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>