Антиутопія для антилюдства (по романі Замятіна “Ми”) – Замятін Євгеній

Жанр утопії з’явився в Європі із зародженням гуманізму. Мудреці минулого з радістю зображували щасливий мир майбутнього, де немає війни, хвороб, а всі сфери життя суспільства підпорядковані законам розуму. Пройшли століття. І утопія змінилася антиутопією – зображенням “майбутнього без майбутнього”, мертвого механізованого суспільства, де людині відведена роль простої соціальної одиниці. Насправді антиутопія не є повною протилежністю утопії: антиутопія розвиває основні принципи утопії, доводячи їх до абсурду. Тепер виявляється, що той самий людський розум здатний побудувати “Місто Сонця” Томмазо Кампанеллы й працюючі з точністю годинного механізму “фабрики смерті” Генріха Гиммлера. XX століття стало століттям втілених антиутопій – у житті й Літературі

Для російської літератури жанр антиутопії не цілком свойствен. Однієї із кращих антиутопій, написаних російською мовою, став роман Євгенія Замятіна “Ми”. Цей роман створювався в 1920 році в холодному напівзруйнованому Петрограді. Авторові вдалося за сімдесят років до падіння комуністичного режиму зробити правильні висновки про “великий блеф”, втіленому в ідеях марксизму – ленінізму. Власне кажучи, Замятін нічого не видумував: він лише довів до логічного завершення ідею побудови комуністичного суспільства. Отже, перед нами – “ідеальне суспільство”.

Уніфікація, зрівнялівка, регламентація – от лише деякі з ознак “ідеального суспільства” у романі “Ми”. Історія створення цього суспільства досить нагадує історію створення Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результаті загибелі більшої частини населення. Жителі країни щасливі: вони живуть у будинках із прозорими стінами, ходять на роботу й з роботи ладом, а проблема любові вирішена раз і назавжди: “усякий нумер має право на інший нумер як на сексуальний об’єкт”. Жителі, або нумера, носять однаковий одяг, їдять однакову їжу. Мистецтво є придатком державної машини. За цією соціальною ідилією спостерігають строгі Хоронителі. А вище всіх коштує Благодійник – лідер “ідеального суспільства”. Усе продумано до дріб’язків

Виконані щасливого ідеалізму нумера будують якийсь Інтеграл, що наповнить щастям весь Всесвіт. Ці картини щось нагадують, не чи правда? Недарма сучасні Замятіну критики з піною в рота доводили, що “Ми” – шкідливий і антирадянський добуток. Дійсно, цей роман – антирадянський добуток, причому одне із кращих

Головний герой – нумер D – 503, від імені якого ведеться оповідання, – одержує можливість випробувати теперішні людські почуття, зазнати пристрасть, страх. Доля його трагична: він не був страчений, як його кохана, а піддався операції по усуненню уяви разом з іншими нумерами,

Одне з найважливіших питань, які намагається вирішити автор, – питання волі вибору й волі взагалі. Де грань, що відокремлює волю від несвободи, а людини від тварини? Сьогоднішні хаос і хитання в пострадянському суспільстві, соромливо іменовані “періодом становлення демократії”, показують, що ми не готові до волі, ми не навчилися розуміти й цінувати її. Може бути, нинішній пострадянський простір і є місцем, де живуть ті, хто вижив у катаклізмі антиутопії, – своєрідним “житлом для антилюдства”. На щастя, республіки колишнього Радянського Союзу повільно й важко видужують, і повернення в дурний сон за назвою “Совдепия” уже зовсім неможливо. Але примара несвободи продовжує стояти за нашими плечима. Ми повинні бути уважні й пильні: у світі є багато Благодійників, готових ощасливити слухняних нумеров. І саме головне – нам потрібно не машинне демократичне суспільство, а воля, заснована на вічних принципах гуманізму

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>