Чи можна вважати Миколу Гоголя великим українцем?

2009 рік в Україні було оголошено роком Гоголя. Вже тільки цей факт яскраво свідчить про почесне місце, визначене народом письменникові. Святкування 200річчя від дня народження Миколи Васильовича Гоголя співпало з часом, коли наш народ остаточно і навіки здобув національну незалежність. Цілком природним є прагнення патріотично налаштованих українців повернути до національної культури імена своїх великих співвітчизників, які наблизили час омріяної віками волі. Тому я проголошую нас, молоде покоління українців, правонаступниками всього Гоголівського національного скарбу.

2й опонент. Безумовно, наш земляк Гоголь – один із велетнів світової літератури, але всю його творчість можна віднести до перлин російської, а не української літератури. За ним залишилося єдине і беззаперечне звання та місце в історії літератури – великий російський письменник світового масштабу.

Я не згоден з тобою і думаю, Гоголь жахнувся б, почувши, що його ім’я намагаються викреслити зі списків українських письменників. Академік Михайло Грушевський характеризував Гоголя як одного з найславніших синів і геніальних людей, яких дала світові Україна. Ніхто не може заперечити той факт, що його творчість залишила глибокий слід в історії культурного та національного життя України. Багато українських письменників вчилися у нього як у неперевершеного майстра слова. Сам Т. Г. Шевченко вважав Гоголя своїм духовним учителем.

Факту про особливе місце Гоголя в українськоросійських літературних взаєминах я й не заперечую. Мені відомо, що М. Т Рильський назвав Гоголя “золотим містком” між духовними цінностями, створеними нашими літературами. Навіть більше: Олесь Гончар, виступаючи на міжнародному симпозіумі у Венеції “Гоголь та європейська культура” у 1976 році, розвинув думку про золотий міст творчості Гоголя між всією культурою людства. Та все ж всесвітнє значення творчості Гоголя не робить його українським письменником.

Я теж стверджую: бути зразком у творчості недостатньо, щоб вважатися українським письменником. Я читав літературнокритичні статті Івана Франка, які рясніють іменем Гоголя. Виявляється, і у той час українські письменники обговорювали таку ж проблему приналежності Гоголя до однієї чи обох літератур. Для І. Франка відповідь однозначна: Гоголь – російський письменник. Українські автори відносять до своїх вчителів не тільки Гоголя, але й письменників інших народів, то що ж, їх усіх будемо теж зараховувати до української літератури?

Жаль, що ви розумієте належність до українського письменства так вузько й однобоко. Адже, досліджуючи творчість М. В. Гоголя, І. Франко не випускає з поля зору його українства. Від початку своєї літературної діяльності й до останнього рядка М. В. Гоголь служив своїй Вітчизні й зблизька, й здалеку. Найвизначнішим досягненням Гоголяпатріота вважаю його внесок у формування українського менталітету. Лейтмотивом всієї його творчості було дослідження душі. У душі своїх земляків він заронив зерна мрії про незалежну державу, які дали відразу паростки, а заколосилися врожаєм тільки зараз – майже через два століття.

Так, молодий Гоголь був народжений для українофільського напряму російської літератури. Він був знавцем традиційного побутового й морального життєустрою, мав тонку художню інтуїцію й здатність відтворювати життєві реалії. То тепер давайте поділимо його творчість на російську та українську частини?

Секундант. Я змушений зробити попередження 2му опоненту й запропонувати не переходити на особистості.

Я згоджуюсь з твоєю думкою про певну роздвоєність особистості Гоголя. Але давайте подивимось ширше на вселюдськість Гоголя, адже ти сам відніс його до письменників світового масштабу. На думку І. Франка, Україна віддала російській літературі свого великого сина, Гоголь, ставши російським письменником, зберігає свою українську тотожність, що находить вияв не тільки в українських повістях, а й у всій його спадщині в цілому.

То чому тоді все своє свідоме життя він прожив у Росії? Адже поділяючи долю свого народу, краще розумієш, як треба боротися з негараздами. Перебуваючи на батьківщині тільки короткий час в гостях у родичів, друзів, або проїздом до Італії, Гоголь ніколи не прагнув залишитися в Україні назавжди. Я вважаю, що не можна його відносити до українського письменства тільки через те, що він був етнічним українцем.

Ще у п’ятому класі я полюбив творчість М. В.Гоголя. Я перечитав усі його твори, а зараз зацікавився глибшим вивченням його біографії. Я теж по праву вважаю його українським письменником і за народженням, і через тематику та ідеї його творів.

Просто біблійною видається історія його народження. Неначебто його батько побачив уві сні Матір Божу, яка давала йому дівчинкунемовлятко зі словами: “Це твоя майбутня дружина”. Пізніше він у сім’ї сусідів побачив і упізнав цю дівчинку, Марію, дочекався, поки їй виповниться чотирнадцять років, й оженився на ній. Обоє вони були славного козацького коріння, їхньому сину судилося долею стати совістю і славою України, а може, й одним з її спасителів!

Родовід ГоголівЯновських сповнений імен борців за кращу долю українського народу. Серед них правобережний гетьман Остап Гоголь, Михайло і Петро Дорошенки та інші відомі представники козацької старшини. Сімейні архіви, розповіді рідних, глибокі професійні знання героїчної минувшини Миколи Васильовича як історикаерудита лягли в основу фантастичних повістей “Страшна помста” та “Загублена грамота”, історичної повісті “Тарас Бульба”. Навіть якщо уважно вчитатися в історію з царициними черевичками, можна віднайти там прагнення українців подолати заборону Катерини II на реєстрове військо… Не випадково історична достовірність повістей, схвильована авторська мова знаходять відгук у кожному українському серці. Себе ж Микола Васильович скромно зобразив у фіналі повісті “Тарас Бульба” маленькою, але гордою та допитливою пташкою гоголем.

Жоден підручник історії, інші історичні джерела не допомогли мені краще за повісті М. В.Гоголя зрозуміти глибинні причини, що призвели Україну до залежного стано вища. За логікою письменника, вони лежать у фізичному винищенні ватажків, здатних повести народ на боротьбу.

1й опонент. Я теж вважаю, що М. В.Гоголь вболівав за свою Батьківщину, Вистражданий шлях автора від песимізму до оптимізму і навпаки знаходить своє вираження у всьому: у роках праці над творами, у протиставленні сюжетів, персонажів, пейзажів, намаганні зачепити українців за живе сатирою, навіть у розташуванні повістей у збірці “Миргород”. Гоголь написав спочатку, як його сучасники зміліли без боротьби у “Повісті про те, як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” у 1834 році. Хіба випадково схожий на Тараса Бульбу і зовнішністю, і войовничим характером Іван Никифорович? Ні, він народжений бути Тарасом Бульбою, а не воювати кляузами у судах.

Десять років життя письменник віддав створенню народногероїчної епопеї “Тарас Бульба”, завершеній у 1842 році. В ній відображено події XVII століття через долі могутніх запорожців – титанів духу часів найвищого піднесення самосвідомості українців. Чи є зараз серед нас хоч один українець, який би не відчував гордості за належність до такого народу?

Ось чому, зрозумівши сутність його творів, я сподіваюсь бути гідним своїх далеких пращурів.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>