Втеча Мцыри, юного героя однойменної поеми М. Ю. Лермонтова, для всіх ченців монастиря, де він виховувався, був раптовим і непоясненим. Привезений у монастир шестирічною дитиною, Мцыри довго тужив за батьківщиною, але потім, як усі думали, упокорився й «уже хотів у кольорі років виректи чернеча обітниця». «Як раптом один раз він зник осінньої вночі».
Його принесли в монастир після трьох днів пошуків, байдужого, знесиленого
Умираючи, він сповідається ченцеві й розповідає йому про три «блаженних» дні на волі. Він багато чого переніс, одержав незабутні враження. Краса природи, зустріч із дівчиною – грузинкою глибоко вразили Мцыри. Битва з барсом, у якій герой здолав хижака, дала йому впевненість у своїх силах, у правильності свого вибору
Але Мцыри слабшав і не готів до боротьби за свою мрію. Він не знає, куди бігти. У нього немає ніякої їжі. Двобій зі звіром виснажив його фізично, він поранений пазурами хижака. Однак не це головне. Вийшовши на світанку з лісу, Мцыри бачить знайомі місця. Він не хоче вірити своїм очам, але дзенькіт дзвона переконує його в страшному здогаді: він повернувся до ненависного монастиря
Здавалося, дзенькіт той виходив
Із серця – начебто хто – небудь
Залізом ударяв мені вгрудь.
И смутно зрозумів я тоді,
Що мені на батьківщину сліду
Не прокласти вуж ніколи.
Це для героя найсильніший моральний удар, що вбив всі його надії. Мцыри усвідомлює своє безсилля:
… марне сперечався я з долею:
Вона сміялася треба мною!
М. Ю. Лермонтов малює у своїй поемі заколотного борця, героя, що рветься до волі. Але реальність сильніше мрії, і герой не може перебороти долю. Вищі сили управляють життям людини, і навіть мужній і сильний духом герой не може змінити її:
… Дарма груди
Повна желаньем і тугою:
Те жар неспроможний і порожній,
Гра мрії, хвороба розуму…
Горда людина готова до смерті й підкоряється силі долі, тому, що вище його можливостей