Долі російського села в літературі 1950 – 80 гг – другие твори по сучасній літературі

Російське село… Яка вона? Що ми маємо на увазі, коли вимовляємо слово “село”? Відразу ж пригадується старий будинок, запах свіжого сіна, неосяжні поля й луги. А ще пригадуються селяни, ці трудівники, і їх міцні мозолисті руки. У кожного, напевно, з моїх ровесників є бабуся або дідусь, що живуть у селі. Приїжджаючи до них улітку відпочивати, а точніше, працювати, ми своїми очами бачимо, як важке життя селян і наскільки важко нам, міським, пристосуватися до цього життя. Але завжди хочеться приїхати в село, відпочити від міської суєти

Багато письменників не обійшли у своїй творчості долю російського села. Одні захоплювалися сільською природою й “училися в істині блаженство знаходити”, інші бачили щире положення селян і називали село жебрачці, а її хати – сірими. У радянський час тема долі російського села стала чи ледве не провідної, а питання великого перелому актуальний і в наші дні. Потрібно сказати, що саме колективізація змусила письменників узятися за перо

Згадаємо “Підняту цілину” Шолохова, “Котлован” Платонова, поеми Твардовского “По праву пам’яті” і “Країна Муравия”. Ці добутки, здавалося б, повинні розповісти нам усе про долю російського селянства, показати положення села. Але все – таки ця тема залишається для нас загадкою, адже про “великий перелом” прийнято було умовчувати:

Забути, забути велять безмовно,

Хочуть у забвенье утопити

Живе минуле. І щоб хвилі

Над нею зімкнулися. Минуле – забутися

Але забути неможливо, тому що події того років дуже боляче віддаються в сучасності, у нашім сьогоднішнім житті

У повісті “Прощання із Запеклої” В. Распутін ставить перед читачем питання: потрібно чи затопляти село, якщо вищестоящі організації вирішили поставити на ній ГЕС? Зрозуміло, науково – технічний прогрес вище всього, але як можна позбавляти селян рідний Матеры? Село повинна піти під воду, а жителі переселитися в інше село. Селян ніхто не запитував, чи хочуть вони цього: наказали – будь ласка, підкоряйся! Цікаво, що жителі по – різному відреагували на таке рішення. Старі, що прожили в рідному селі все своє життя, не можуть просто розстатися із Запеклої. Тут знаком кожний куточок, кожна берізка, тут порох батьків, дідів. Так, головна героїня повести баба Дар’я не може покинути свою хату. Дуже зворушливий епізод, коли стара Дар’я прикрашає свою хату перед тим, як її назавжди покинути. Як болісно міркує ця малограмотна жінка про долю свого села!

Синові Дар’ї теж жаль розставатися з будинком, але він згодний з тим, що наука важливіше природи, і вони повинні переселитися в що б те не стало

Не тільки люди, але й сама природа проти грубого, безцеремонного вторгнення в життя. Згадаємо, могутній царський листвень, що не могли взяти ні сокира, не пила, ні вогонь. Всі він витримав і не зломився. Але чи не так вічна природа?

В. Распутін стосується багатьох моральних питань у своїй повісті, але доля Матеры – провідна тема цього добутку

Ну а що траплялося із селянами, коли вони залишали рідне село в період колективізації? Їх засилали на Соловки, у Сибір, на лісоповали, у шахти, де живі заздрили мертвим. Жорстоко обійшлася доля із Хведором Ровбой, головним героєм добутку В. Быкова “Облава”. Спочатку Хведор втрачає дружину, а потім і дочка, яких любив безумно. Начебто б треба озлобитися, зненавидіти всіх, хто зігнав його з рідної землі – матінки. Але Хведор витерпівши й переживши всі, знову вертається на Батьківщину. Взагалі, головною рисою російських селян є те, що вони не можуть жити без рідної землі

До цієї ж теми примикає розповідь А. И.Солженицына “Матренин двір”. Дія розповіді відбувається в 1956 році. Молодий учитель оселився в хаті селянки Матрены, і читач може побачити сільське життя очами інтелігента. Нас відразу ж вражає бідність і вбогість її житла. Це була темна кімната, у яку світло попадало тільки з вікна, це численні таргани й миші, кульгаючи кішка. Матрена живе вже в той час, коли за залишилися громадянська війна, колективізація. Невже в п’ятидесяті роки селяни були такими бедными? Ми не побачимо в Матрены ні добре налагодженого господарства, ні городу, ні палісадника, ні худоби. Одна коза грязно – білого цвіту так колченогая кішка – от вся худоба Матрены.

Доля селянки досить трагична: Матрена була хвора, але не вважалася інвалідом, вона не працювала в колгоспі, тому пенсія їй не покладалася. А для того, щоб одержати пенсію за померлого чоловіка, потрібно було обійти безліч установ. Одним словом, як пише сам письменник, “багато було навернено несправедливості з Матреной”.

Але незважаючи на всі тяготи життя Матрена не озлобилася: вона настільки добра й нехитра, що допомагає всім сусідкам копати картоплю. Вона думала про себе в саму останню мінуту, аби тільки її квартирантові було добре.

Але злість і жадібність навколишніх погубили селянку. Під час перевозу світлиці попадають під поїзд кілька людей, у тому числі й Матрена.

Наприкінці розповіді автор пише, що саме на таких селянах, як Матрена, тримається село, тримається земля

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>