«Доля людська – доля народна» у розповіді Шолохова «Доля людини» – Шолохов Михайло

М. А. Шолохов пройшов Велику Вітчизняну війну практично від початку до кінця – він був військовим кореспондентом. На основі фронтових заміток письменником створені глави книги «Вони боролися за Батьківщину», розповіді «Наука ненависті», «Доля людини».

«Доля людини» – це не простий опис військових подій, а глибоке художнє дослідження внутрішньої трагедії людини, душу якого скалічила війна. Герой Шолохова, прототипом якого є реальна людина, з яким Шолохов зустрівся за десять років до створення добутку, – Андрій Соколов, розповідає про свою нелегку долю

Перше випробування, що проходить Соколов, – фашистський полон. Тут герой навіч спостерігає, як проявляються в екстремальних умовах всі кращі й гірші людські якості, як тісно сусідять мужність і боягузтво, стійкість і розпач, героїзм і зрадництво. Найбільш показовим щодо цього є нічний епізод у зруйнованій церкві, куди зігнали росіян військовополонених

Так, перед нами виникає, з одного боку, образ лікаря, що навіть у такій розпачливій ситуації не втрачає цілковитого самовладання, намагається допомагати пораненим, до кінця зберігаючи вірність своєму професійному й моральному боргу. З іншого боку, ми бачимо зрадника, що збирається видати фашистам взводного – комуніста Крыжнева, випливаючи логіку пристосовництва й малодушності й заявляючи, що «товариші залишилися за лінією фронту» і «своя сорочка до тіла ближче». Ця людина й стає тим, кого вперше у своєму житті вбиває Соколов (до того часу работавший військовим шофером) на тім підставі, що зрадник – «гірше чужого».

Опису існування військовополонених на примусових роботах наганяють жах: постійний голод, непосильна праця, жорстокі побої, цькування собаками й – головне – постійне приниження… Але герой Шолохова витримує й це випробування, символічним доказом чого може служити його моральний двобій з табірним комендантом Мюллером, коли Соколов відмовляється пити за перемогу німецької зброї й, відкидаючи хліб із салом, демонструє «своє, російське достоїнство й гордість». Андрію Соколову вдалося вижити в таких нелюдських умовах – і це свідчить об нього мужності

Однак, незважаючи на те, що герой зберіг собі життя у фізичному змісті, його душа була спустошена війною, що відняла в нього будинок і вес рідних: «Була родина, свій будинок, все це ліпилося роками, і все звалилося в єдину мить…». Випадковий знайомий Соколова, якому той і переказує історію своєї складної долі, насамперед дивується погляду свого співрозмовника: «Видали ви коли – небудь ока, немов присипані попелом, наповнені такий неизбывной смертною тугою, що в них важко дивитися?» Наодинці із собою Соколов подумки вопрошает: «За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так исказнила?»

Ми бачимо, що найбільш жорстоким випробуванням для Андрія Соколова стало саме мирне, післявоєнне життя, у якій він не міг знайти собі місця, виявився як би зайвим, духовно незатребуваним: «Так вуж чи не приснилася мені моє нескладне життя?». У сні герой постійно бачить своїх дітей, що плаче дружину, відділених від нього колючим дротом концтабору

Таким чином, у невеликому по обсязі добутку розкривається складне, неоднозначне відношення письменника до подій воєнного часу, оголюється страшна істина післявоєнного часу: війна не пройшла безвісти, залишивши у свідомості кожного її учасника болісні картини насильства й убивства, а в серце – незагойну рану втрати рідних, друзів, однополчан. Автор ставиться до війни за Батьківщину як до святої правої справи, уважаючи, що людина, що захищає свою країну, проявляє вищий ступінь мужності. Однак автор підкреслює, що сама по собі війна як подію, що робить мільйони людей фізичними й моральними каліками, протиприродна й противна людській природі

Соколову допоміг духовно відродитися маленький хлопчик Ванюшка, завдяки якому Андрій Соколов не залишився самотнім. Після всього пережитого самітність для нього було б рівносильне смерті. Але він знайшов чоловічка, що мав потребу в любові, турботі, пещенні. Це рятує героя, «» серце, щозакам’яніло від горя, якого поступово «відходить, стає м’якше».

Доля шолоховских героїв – «двох осиротілих людей, двох піщин, занедбаних у чужі краї військовим ураганом небаченої сили», що поодинці вижили й після всього пережитого разом «крокуючих по російській землі», є художнім узагальненням доль мільйонів наших співвітчизників, чиє життя обпалила війна. Автор використовує прийом максимальної типізації, відбиваючи в долі головного героя розповіді найбільш характерні риси російського національного характеру

Гідне подолання Соколовим найтяжких випробувань, переживання страшнейших подій – смерті близьких, загального знищення й руйнування і його повернення до повноцінного життя, говорять про незвичайну мужність, залізній волі й надзвичайній силі духу героя

Щодо цього визнання Андрея, що втратив родину, Соколова в тім, що він у буквальному значенні є батьком також втратив родину Ванюшки, здобуває символічне значення. Війна як би зрівнює героїв у їхній знедоленості й, одночасно, дозволяє їм заповнити щиросердечні втрати, перебороти самітність, «залишаючи» у далекому Воронежу шкіряне батьківське пальто, про яке випадково згадує Ваня

Пронизуючий весь добуток образ дороги виступає символом вічного руху, що міняється життя, людської долі. Не випадково також, що оповідач зустрічається з героєм саме навесні – це пора року також символізує постійне відновлення, відродження життя

Велика Вітчизняна війна – одна із самих значних і, одночасно, самих трагичных сторінок історії Росії. Це значить, що книги, написані про цю війну, у тому числі «Доля людини», ніколи не втратять сили ідейно – художнього впливу на читача, залишаться літературною класикою на довгі часи

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>