Доля у поезії Ганни Ахматової

Лірична героїня Ганни Ахматової яскрава і самобутня. Поряд з найбільш широко відомими її віршами про любов поезія Ахматової містить у собі цілий віршований шар, який містить патріотичну тематику. У збірнику «Біла зграя» (1917 р.), що підводить підсумок ранній творчості поетеси, уперше лірична героїня Ганни Ахматової звільняється від постійного любовного переживання. У ньому з’являються біблійні мотиви, осмислюються поняття волі і смерті. І вже тут ми знаходимо перші вірші Ахматової на тему патріотизму. У збірнику з’являються також перші вірші історичного змісту. Тема Батьківщини усе більше заявляла про себе в її поезії. Ця тема допомогла Ганні Ахматової в роки першої світової війни зайняти позицію, що відрізнялася від офіційної точки зору. Вона виступає як жагуча противниця війни:

    Ялівця запах солодкий Від палаючих лісів летить. Над хлопцями стогнуть солдатки, Овдовілий плач по селу дзенькає. Не дарма молебні служились, Про дощ тужила земля: Червоною вологою тепло окропились Затоптані поля…

У вірші «Молитва» Ганна Ахматова молить долю про можливості принести в жертву Росії все, що має:

    Дай мені гіркі роки недуги, Задихання, безсоння, жар, Візьми і дитину, і друга, І таємничий пісенний дарунок – Так молюся за моєю літургією Після скількох томливих днів, Щоб хмара над темною Росією Стала хмарою в славі променів.

Інтуїтивно відчуваючи зрушення часу, Ганна Ахматова не може не зауважувати, як її рідну країну роздирає на частини. Її лірична героїня не може радуватися, коли плаче Росія. Вона почуває цю кризу душею:

    Мені голос був. Він кликав втішно, Він говорив: «Іди сюди, Залиш свій край глухий і грішний, Залиш Росію назавжди. Я кров від рук твоїх відмию, Із серця вийму чорний сором, Я новим ім’ям покрою Біль поразок і образ». Але байдуже і спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартим Не опоганився скорботний дух.

У цьому вірші Ганна Ахматова виступає як громадянин. Вона не висловила прямо своє відношення до революції. Але тут відбита позиція тієї частини інтелігенції, що залишилася разом зі своєю батьківщиною. З виходом збірників «Подорожник» і «”Anno Domini MCMXXI” цивільна лірика російської поезії збагатилася новим шедевром, який показує, що почуття, що народило вірш 1917 року «Мені голос був. Він кликав втішно…» не тільки не зникло, а, навпаки, стало твердіше:

Не з тими я, хто кинув землю

    На розтерзання ворогам. Їхніх грубих лестощів я не внемлю, Їм пісень я своїх не дам.

Милий серцю поетеси дореволюційний світ був зруйнований. Для Ахматової і багатьох її сучасників це стало теперішньою трагедією. І все ж таки вона знаходить внутрішні сили благословити вічну новизну життя:

    Усе розкрадено, віддано, продано, Чорної смерті миготіло крило, Все голодною тугою гризено, Отчого ж мені стало світле? Удень диханням віє вишневим Небувалий під містом ліс, Уночі блищить сузір’ями новими Глиб прозорих липневих небес…

У віршах 30-х років, що створювалися на тривожному тлі світової війни, Г. Ахматова звертається до фольклору – до народного плачу, до голосіння. Серцем вона вже почувала майбутню трагедію:

    Коли ховають епоху, Надгробний псалом не звучить…

Тридцяті роки стали для Ганни Ахматової часом важких життєвих випробувань. Вона виявилася свідком не тільки розв’язаної фашизмом другої світової війни, але і початку війни радянської Росії зі своїм народом. Репресії 30-х років торкнулися багатьох друзів і однодумців Ахматової, зруйнували її сім’ю. Розпач і біль чутні в рядках з «Реквієму»: «Чоловік: у могилі, син у в’язниці, Помолитесь про мене…». У її творах мова йшла не тільки про її особисту долю, а про долю всього народу, про мільйони безвинних жертв… Залишаючись проповідницею загальнолюдських моральних норм, Ганна Ахматова розуміла свою «несвоєчасність», відкинутість у державі-в’язниці:

    Не лирою закоханого Йду зачаровувати народ – Тріскачка прокаженого В моїй руці співає…

У 1935 році вона пише вірш, у якому звучить тема трагічної долі поета і одночасно виклик владі:

    Навіщо ви отруїли воду І з брудом мій змішали хліб? Навіщо останню волю Ви перетворюєте у вертеп?

Вершиною цивільної поезії Ганни Ахматової можна назвати її поему «Реквієм», що була опублікована тільки у 1988 році. «Реквієм», «витканий» із простих «підслуханих», як пише Ахматова, слів, з великою поетичною і цивільною силою відбив свій час і страждання материнської душі:

    Магдалина билася й ридала, Учень улюблений кам’янів, А туди, де мовчачи Мати стояла, Так ніхто глянути й не посмів.

У поемі проглядається форма притчі, плачу. Це плач матері, що втратила свого сина. Поема доводить нам, що сталінський режим не задавив поетичного слова Ахматової, що правдиво і відкрито говорить про трагедії свого покоління. У роки війни Ахматова не хотіла їхати з Ленінграда й, будучи евакуйованої і живучи потім у Ташкенті, вона не переставала думати і писати про покинуте місто. У її віршах і материнські сльози і жаль:

    Постукай кулачком – я відкрию. Я тобі відкривала завжди. Я тепер за високою горою, За пустелею, за вітром і спекою, Але тобі не зраджу ніколи… Твого я не чула стогону. Хліба ти в мене не просив. Принеси ж мені гілочку клена Або просто травинок зелених, Як ти минулою весною приносив. Принеси ж мені горсточку чистої, Нашої невської студеної води…

Лірика Ганни Ахматової у роки війни повна жалю долі країни і віри у її майбутнє:

    Ми знаємо, що нині лежить на вагах І що відбувається нині. Година мужності пробила на наших годинниках. І мужність нас не покине…

Лірика Ганни Ахматової чиє життя було повно трагедій лихоліття, наочно передає нам відчуття того часу. Лірична героїня поетеси – це і жагучий патріот своєї батьківщини, і страждаюча мати, і вольова жінка, що зуміла винести на своїх плечах негоди часу. Історія Росії у поезії Ганни Ахматової – це відчуте оповідання сміливої жінки, що зуміла у роки загального мовчання сказати нелегку правду про свою країну.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>