Герої ранніх розповідей Гіркого – Горький Максим

М. Горький входить у російську літературу 90 – х років ХIХ століття. Входження його було дуже яскравим, він відразу викликав великий інтерес у читачів. Сучасники зі здивуванням писали, що народ Росії, що не знав Достоєвського, що мало знає Пушкіна й Гоголя, що не знає Лермонтова, більше інших, але тільки шматочками знаючий Толстого, знає Максима Горького. Правда, у цьому інтересі був і деякий наліт сенсаційності. Людей з низів залучала сама думка, що в літературу прийшов письменник з їхнього середовища, не понаслышке знавший життя із самих похмурих і страшних її сторін. Літераторів і читачів, що належали до елітарного кола, особистість Горького залучила, крім таланта, своєю екзотичністю: людина бачила такі глибини «дна життя», які до нього ніхто з письменників не знав зсередини, на особистому досвіді. Цей багатий особистий досвід дав М. Горькому рясний матеріал для його ранніх добутків. У ці ж ранні роки виробляються магістральні ідеї й теми, які пізніше супроводжували письменника протягом усього творчості. Це, насамперед, ідея активної особистості. М. Горький виробляє новий тип взаємин людини з навколишнім середовищем. Замість формули «середовище заїло», що була багато в чому визначальній для літератури попереднього років, у письменника звучить думка про те, що людини створює опір навколишньому середовищу. Із самого початку добутку М. Горького розпадаються на два типи: ранні романтичні тексти й реалістичні розповіді. Ідеї ж, висловлювані автором у них, багато в чому близькі

Ранні романтичні добутки М. Горького різноманітні по жанрі: це розповіді, легенди, казки, поеми. Найбільш відомі його ранні розповіді – «Макар Чудра», «Баба Изергиль». У першому з них письменник за всіма законами романтичного напрямку малює образи гарних, сміливих і сильних людей. Опираючись на традицію російської літератури, М. Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі й невтримних страстей. У розповіді «Макар Чудра» очевидна авторська установка на руйнування традиційних подань про миропорядке, добрі й злі. Створена на початку розповіді цілком реалістична картина поступово трансформується в антиподові реальності. Макар Чудра з «старого цигана» перетворюється в якусь подобу язичеського бога, якому відомі інші істини. Форма вставленої розповіді про Лойко й Раду не випадково нагадує притчу – самий популярний жанр у Біблії. Важливу роль у розкритті авторської позиції грає образ оповідача: під враженням почутого від Макара Чудры він сприймає мир по – іншому, чує рокіт з моря – гімн сильним і гарним людям, здатним жити вільно, не корячись нічиїй волі. У добутку виникає романтичний конфлікт між почуттям любові й прагненням кволе.

Дозволяється він загибеллю героїв, але ця загибель не сприймається як трагедія, а скоріше – як торжество життя й волі. У розповіді «Баба Изергиль» оповідання також будується по романтичних канонах. Уже на самому початку виникає характерний для романтизму мотив двоемирия: герой – оповідач – носій суспільної свідомості. Йому говориться: «…старими народитеся ви, росіяни. Похмурі всі, як демони». Йому протистоїть мир романтичних героїв – гарних, сильних, сміливих людей: «Вони йшли, співали й сміялися». У розповіді ставиться проблема етичної спрямованості романтичної особистості. Взаємини романтичного героя й навколишніх його людей. Інакше кажучи, ставиться традиційне питання: людина й середовище

Як і покладено романтичним героям, горьковские персонажі протистоять середовищу. Це, мабуть, виявилося в образі сильного, гарного, вільного Ларры, що відкрито порушив закон людського життя, протиставив себе людям і покараний був вічною самітністю. Йому протипоставлений герой Данко. Розповідь про нього побудований як алегорія: шлях людей до кращого, справедливого життя – з мороку до світла. У Данко М. Горький втілив образ вождя народних мас. І образ цей написаний по канонах романтичної традиції. Данко так само, як і Ларра, протистоїть середовищу, ворожий їй. Стикнувшись із труднощами шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як і покладено в добутку романтичному, наділена негативними характеристиками. «Данко дивився на ті, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони – як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності».

Данко – герой – одинак, він переконує людей силою своєї особистої самопожертви. М. Горький реалізує, робить буквальної розповсюджену в мові метафору: вогонь серця. Подвиг героя перероджує людей, захоплює їх за собою. Але від цього сам він не перестає бути одинаком, у людей, їм же захоплених уперед, залишається до нього не тільки почуття байдужості, але й ворожості: «Люди ж, радісні й повні надій, не помітили смерті його й не бачили, що ще майже палає поруч із трупом Данко його сміливе серце. Тільки одна обережна людина помітила це й, боячись чогось, наступив на горде серце ногою». Горьковская легенда про Данко була активно використана як матеріал для революційної пропаганди, образ героя приводився як приклад для наслідування, пізніше широко використовувався офіційною ідеологією, посилено впроваджувався у свідомість молодого покоління (були навіть цукерки з назвою «Данко» і із зображенням на обгортці палаючого серця). Однак у Горького всі не так просто й однозначно, як намагалися це представити підневільні коментатори. Молодий письменник зумів відчути в образі героя – одинака драматичну ноту незрозумілості й ворожості йому середовища, маси. У розповіді «Баба Изергиль» виразно відчувається властивий М. Горькому пафос учителювання. Ще виразніше він в особливому жанрі – піснях («Пісня про Сокола»; «Пісня про Буревісника»).

Сьогодні вони сприймаються скоріше як забавна сторінка історії літератури й не раз давали матеріал для пародійного осмислення (так, у період еміграції М. Горького з’явилася стаття з назвою «Колишній Главсокол, нині Центроуж»). Але на одну важливу для письменника в ранній період його творчості проблему, сформульовану в «Пісні про Сокола», мені б хотілося звернути увагу: проблема зіткнення героїчної особистості з миром щоденності, обивательською свідомістю. Ця проблема розвинена М. Горьким і в його реалістичних розповідях раннього періоду. Одним з художніх відкриттів письменника стала тема людини «дна», що опустилося, нерідко спившегося бурлаки – у ті роки їх прийнято було називати босяками. М. Горький добре знав це середовище, проявляв до неї великий інтерес і широко відбив її у своїх добутках, заслуживши визначення «співак босякування». У самій цій темі не було повної новизни, до неї зверталися багато письменників ХIХ століття. Новизна була в авторській позиції. Якщо раніше такі герої викликали насамперед жаль як жертви життя, то в М. Горького всі інакше. Його босяки – це не стільки нещасні жертви життя, скільки бунтарі, які самі це життя не приймають. Вони не стільки знедолені, скільки отвергающие.

Приклад цього можна бачити в розповіді «Коновалів». Уже на самому початку добутку письменник підкреслює, що в його героя була професія, він «прекрасний пекар, умілець», їм дорожить хазяїн пекарні. Коновалів являє собою обдаровану живим розумом натуру. Це людина, що замислюється про життя й не приймає в ній повсякденного існування: «Туга воно, марудь: не живеш, а гниєш!» Коновалів мріє про героїчну ситуацію, у якій могла б виявитися його багата натура. Він говорить про себе: «Не знайшов я собі місця!» Його захоплюють образи Стеньки Разіна, Тараса Бульбы. У повсякденному житті Коновалів почуває себе непотрібним і йде від її зрештою, трагічно гинучи. Те саме що йому й іншому героєві Горького з розповіді «Дружини Орловы ». Григорій Орлів – один із самих яскравих і суперечливих характерів у ранній творчості М. Горького. Це людина сильних страстей, гарячий і рвучкий. Він напружено шукає сенс життя. Часом йому здається, що він його знайшов – наприклад, коли він працює санітаром у холерному бараку. Але потім Григорій бачить ілюзорність цього змісту й вертається до свого природного стану бунту, протистояння середовищу. Він здатний багато чого зробити для людей, навіть життям своєї для них пожертвувати, але жертва ця повинна бути миттєвої і яркою, героїчної, начебто подвигу Данко. Недарма він говорить про себе: «А горить серце більшим вогнем».

М. Горький ставиться до таких людей, як Коновалів, Орлів і їм подібні, з розумінням. Однак, якщо вдуматися, можна побачити, що письменник уже на ранньому етапі помітив явище, що стало однієї із проблем російського життя ХХ століття: прагнення людини до героїчного діяння, до подвигу, самопожертві, пориву й нездатність до повсякденної праці, до повсякденного життя, до її буднів, позбавленим героїчного ореола. Люди такого типу, як це вгадав письменник, можуть виявитися великими в екстремальних ситуаціях, у дні нещасть, воєн, революцій, але вони найчастіше нежиттєздатні в нормальному плині людського життя

Сьогодні проблеми, поставлені письменником М. Горьким у його ранній творчості, сприймаються як актуальні й насущні для рішення питань нашого часу

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>