Герой громадянської війни: кат або жертва? – Інші твори по сучасній літературі

Двадцяті роки XX століття стали згубними для традицій російської класичної літератури. Нова влада принесла із собою нову ідеологію й нову культуру. Якщо в XIX столітті кращі герої постійно перебували в стані сум’яття й морального пошуку, намагалися знайти себе в особі складних людських відносин, нерозуміння й духовної самітності, то оновлене мистецтво, навпроти, прагнуло до спрощення й однозначності, роблячи його близьким і доступним для народу. Саме народ наділяється владою й ідеалізується, селянсько – пролетарське «ми» веде боротьбу з буржуазією й поміщиками, легко перемігши яких починає переслідування інтелігенції, найнебезпечнішого ворога й розумного, досвідченого суперника

Уособлення стихійної війни для «червоних» – партизанські загони, що існували в різних регіонах Росії. Традиційно партизани сприймалися як безстрашні герої, що самовіддано борються за правду в лісах і полях. Саме так сприймалися народні патріоти Мечиком, що вирішив влитися в їхні ряди й воювати за ідеологію нового покоління, але жорстокість і насильство вразили його свідомість, викликавши розчарування й відразу, хворобливу ворожість до партизанів. Світосприймання селян змінилося, і потрібні були люди іншого типу, щоб управляти народною стихією. Відношення Мечика до проводиря загону, Левинсону, було різко негативним, але чи можна сприймати однозначно цю особистість, що сформувалася у двадцяті роки й жив за законами нового часу?

Перш ніж характеризувати Левинсона, можна проаналізувати дії інших героїв війни, представлених менш складними й глибокими, таких, як, наприклад, начдив Савицький, описаний у розповіді Бабеля «Мій перший гусак». Савицький, що воює на стороні «червоних», незабаром стає душею загону. Привабливий він не тільки зовнішністю, хоча «сірі очі, у яких танцювало веселощі», і добродушна посмішка, і вся «краса його гігантського тіла» змушувала людей почувати до нього мимовільне розташування. Внутрішньо він також типовий представник цієї епохи, з його прийняттям безглуздої жорстокості, що доходила до безпричинного вбивства, і відношенням до інтелігента як до «паршивенького», незначній людині. Лютов недостоин поваги як більше утворений і начитаний представник загону, що не вміє знищувати й руйнувати. Савицький, загалом, не був деспотом і лиходієм, але підкорявся закону часу, став, по суті, рабом епохи, але й не бажав для себе іншої долі. Принцип «нового гуманізму», що допускав неприпустиме, обдарив його владою й, «вклав меч війни» у руки Савицького

Так само складаються відносини інтелігента Юрія Живаго й командира загону, що зачарував його. Розходження лише в тім, що докторові не треба ставати частиною загону й проповідувати ідеологію «червоних». Командир цього загону – слабка, безвладна людина, про що свідчить поновлення поставки самогону в загін і після розправи з головними винуватцями. Микулицыным рухає боягузтво (бажання знищити суперника, зберегти владу й порядок серед партизанів) і слабовілля (він «нещасний кокаїніст» і аматор спиртного). Він намагається ховати свої недоліки за жорстокістю, демонструючи силу розправами й бешкетуваннями. У той же час він проповідує освіту народу, ратує за утворення й дисципліну, не бачачи щирого розпачу й огрубіння людей внаслідок нещадної війни. Микулицын вірить, що єдина причина тривоги Живаго, його «меланхолії» – острах за власне життя, побоювання постраждати від руки «білих», у той час як інтелігент переживає виродження культури минулої епохи, знищення моральних цінностей і багатства націй, незліченні смерті «героїчно, що гинуть дітей,»і перекручення людської свідомості. Микулицын нездатний побачити першопричину трагедій, що трапляються, він не почуває навіть жаху що відбуває і є тільки рукою долі, що знищує багатовікову історію й культуру Русі, що передчував Блок ще в перші роки сторіччя

Складніше й неоднозначнее образ Левинсона в романі Фадєєва «Розгром». Він – особистість, що сформувалася, розумний, не позбавлений мудрості й життєвого досвіду людина. Левинсон віднімає свиню в голодної родини корейця й віддає наказ про вмертвіння Фролова, але він робить це не зі спраги крові, а за наказом партії, що зажадала збереження загону будь – якими засобами. Він не підкоряється своїй волі, а дивиться в майбутнє, заради якого готовий взяти на свою душу злочин. Левинсон не аморальна людина, і його совість не спокійна, але він не дає собі права навіть на найменший прояв слабості. Ідучи вперед, він веде за собою бойових товаришів, призиваючи їх до чесності й нагадуючи про борг. Левинсону дана мудрість і сила, що наповнює змістом кожна його дія й рішення, але він сам часто не бачить складності усвідомлення ідеї часу іншими. Він не допомагає Мечику відчути себе винятковим і значимим для партії, думаючи про нього тільки як про слабохарактерну людину, тим часом як юнак не здатний проникнути в глиб проблеми, злякавшись зовнішньої сторони справи. Мечик, таким чином, приноситься в жертву так само, як родина корейця, Фролов і ще багато беззахисних життів і долі

Командири, якими різними б вони не були, приносять і себе в жертву справі революції, партії, загальної ідеї, знищують для себе можливість спокійного й щасливого життя (багато хто змушені залишити родину, цілком присвятивши себе справі війни), придушують у собі особистість для наближення до народу, з’єднання з ним. «Потрібно жити й виконувати свої обов’язки», – говорить Левинсон, розуміючи під цим і необхідність надзвичайних заходів, розправ і жорстокості. Всі люди – жертви часу, у якому вони живуть, але проблема ця знаходить особливо сильне, трагічне звучання в Літературі двадцятих років

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>