Гуманізм у творчості Андрія Платонова (на прикладі розповіді “Нащадки сонця”) – Платонов Андрій

Творчість письменника Платонова займає особливе місце в російської літератури. Його цікаво читати, аналізувати, почувати. Добутку Платонова відрізняються своєю непередбачуваністю, несподіванкою подій. Ще в той час і доброзичливці, і ганьбителі Платонова говорили про його дивних героїв, несподіваних, обірваних фіналах, про неможливість переказати добуток ні на основі логіки подій, відбитих у ньому, ні опираючись на логіку його героїв. Ці особливості вражають і нас, сучасних читачів

Саме це пориває навіть самих лютих викривачів Платонова на замилування потужним художнім дарунком письменника – щільністю оповідання, універсальністю узагальнення на рівні однієї фрази тексту, колосальною волею в язиковій стихії Російської мови, здатного виразити навіть болісну німоту миру й людини

Платоновские добутки відрізняються відсутністю метафоричности, що властивийо “традиційному” стилю порівняння в оповіданні. Платонов, скоріше, використовує прийом “деметафоризации” і метонимические конструкції. Кожна з одиниць тексту побудована за законами цілого, як би понад зміст. Улюблена синтаксична конструкція Платонова – складнопідрядна пропозиція з надлишковим уживанням союзів “тому що”, “щоб”, “тому що”, “щоб”, що фіксує причини, мети, умови того образа миру, що створюється у свідомості героя

Письменник настільки вміє жалувати людини, що читач мимоволі занурює в мир героя, у його внутрішній стан і сам бажає надати йому допомогу у важких ситуаціях. Потреба проливати сльози над чужим горем у Платонова настільки сильна й ненаситна, що він невтомно й витончено викликає у своїй уяві самі похмурі картини, самі жалісливі положення… Фантазія художника не знає й не хоче знати ніяких обмежень… Він робить всі, щоб викликати в читачів єдине з відомих насолод – почуття жалості, заради чого згущає фарби, перебільшує, занурює нас в усі переживання героїв “з головою”.

Платонов написав в 20 – 30 – е роки чудовий по змісту розповідь “Нащадки сонця”. Сама назва залучає читача й вабить його відкрити й прочитати даний добуток. З розповіддю “Нащадки сонця” школярі знайомляться в хрестоматії для XI класу. Ця книга була випущена в 1993 році в Москві видавництвом “Освіта”.

Письменник вибрав для своїх героїв тернистий шлях страждання в його пошуках тої правди, що повинна відновити порушений порядок життя й духу. Це простежується протягом усього розповіді, що розділений на чотири значеннєві частини. У першій з них нам розповідається про дитячі роки головного героя – інженера Вогулова: “Він був колись ніжною, сумною дитиною, що любить мати й рідні тини, і поле, і небо над усіма ними”. У другій частині ми довідаємося, що Вогулів, той самий ніколи ніжний хлопчик, а тепер сива зігнута людина із блискучими очами, що ненавидять, стає головним керівником по перебудови земної кулі

Вогулів уважає, що “Земля, з розвитком людства, стає усе більше незручна й божевільна. Землю треба переробити руками людини, як потрібно людині”. Він керує мільйонними арміями робітників, які вгризаються машинами в Землю й міняють її образ. Працює беззмінно, безсонно, з гарячої в серце ненавистю, зі сказом, з божевіллям і неспокійною невичерпною геніальністю. Вогулів змінює рельєф планети, щоб керувати потоками вітрів. Він придумує величезний по своїй потужності джерело енергії – ультрасвітло, за допомогою якого “армія робітників у двадцять – тридцять тисяч чоловік могла б пустити в атмосферу Гімалаї”. От картина дії пекельної машини: “Ураган змітав країни, блискавки заблискали в атмосфері, і до дна став зітхати Атлантичний океан, нахлобучивая мільярди тонн води на острови”.

Вогулів командував мільйонами машин і сотнями тисяч техніків. “У сказі й шаленстві людство билося із природою. Зуби свідомості й заліза вгризалися в матерію й пережовували її. Божевілля роботи охопило людство. Температура була доведена до межі – далі вже йшло руйнування тіла, розривши мускул і божевілля”.

У майбутньому Вогулів хотів переселити людство в Антарктику, “інша ж площа землі буде відведена під хліб і під досвіди й проби людської думки, вона буде майстерні, обителлю машин і ріллею”. Але на цьому Вогулів не зупиняється. Він сподівається “осягнути мир… і перестворити всесвіт”, переконаний у своєму праві “нещадно” втрутитися в створення творця, що колись, граючи, зробив зірки й простори”.

Сенс життя Вогулова полягає в ідеї перешикувати Всесвіт, для чого винаходить фотоелектромагнітний резонатор – трансформатор, на виробництво якого працюють величезна кількість людей. “Але цього була мало: людина працював занадто повільно й ліниво” і Вогулів прищепила робітником мікроб енергії, що “робила непотрібної вічність – досить короткої миті, щоб напитися життям досита й відчути смерть, як виконання радісного інстинкту. Для чого ж йому потрібна ця “перебудова”? Навіщо він прагнути до цьому? Платонов пояснює нам це в заключній частині розповіді. Любов – от причина всіх його прагнень. Трагічна молода любов головного героя з’явилася поштовхом до всіх його здійснень. Тут же письменник робить висновок, що: “Тільки люблячий знає про неможливий, і тільки він смертельно хоче цього неможливого й зробить це можливим, які б шляхи не вели до нього”. Розповідь “Нащадки сонця” учить нас, читачів, тому, що людина повинен жити згідно із природою, не руйнувати, не перебудовувати її, а особливо, у таких глобальних масштабах, як це зробив інженер Вогулів

Платонов через свої добутки показує нам силу й велич почуттів, учить жити, а не існувати, учить бути людиною з великої букви. Необхідно завжди залишатися, насамперед, людиною, а не “машиною”, додержуватися принципів гуманності й відданості тому, чому ми зобов’язані всім тим, що маємо. Людина – не цар природи, а її частина, її дитя. Він як рідний син повинен любити, поважати, захищати неї, не давати в образу. Адже людина без природи – ніщо, без її він не здатний існувати

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>