Короткий зміст Брати Карамазовы Достоєвський Ф. М

Дія відбувається в провінційному містечку Скотопригоньевске в 1870 – е рр. У монастирі, у скиті знаменитого старця Зосима, відомого подвижника й цілителя, збираються для з’ясування своїх сімейних майнових справ Карамазовы – батько Федір Павлович і сини – старший Дмитро й середній Іван. На цих же зборах присутні й молодший брат Алеша, послушник у Зосима, а також ряд інших осіб – родич Карамазовых багатий поміщик і ліберал Миусов, семінарист Ракітін і кілька духовних осіб. Привід – суперечка Дмитра з батьком про спадкоємні відносини. Дмитро вважає, що батько повинен йому велику суму, хоча очевидних юридичних прав у нього немає. Федір же Павлович, дворянин, поміщик із дрібних, колишній нахлібник, злий і уразливий, грошей давати синові зовсім не збирається, а погоджується на зустріч у Зосима скоріше із цікавості. Відносини Дмитра з батьком, що ніколи особливої турботи про сина не проявляв, напружений не тільки через гроші, але й через жінку – Грушеньки, у яку обоє жагуче закохані. Дмитро знає, що в похітливого старого для неї приготовлені гроші, що він готовий навіть женитися, якщо та погодиться. Зустріч у скиті представляє відразу майже всіх головних героїв. Жагучий рвучкий Дмитро здатний на необачні вчинки, у яких потім сам же глибоко кається. РОЗУМНИЙ, загадковий Іван мучається питанням про існування Бога й безсмертя душі, а також ключовим для роману питанням – усе дозволено або не всі? Якщо є безсмертя, то не всі, а якщо ні, те розумна людина може влаштуватися в цьому світі як йому заманеться, – така альтернатива. Федір Павлович – цинік, сладострастник, скандаліст, комедіант, користолюбець, всім своїм видом і діями викликає в навколишніх, у тому числі й у власних синів, огида й протест. Алеша – юний праведник, чиста душа, хворіє за всіх, особливо ж за братів. Нічого із цієї зустрічі, крім скандалу, за яким підуть ще багато хто, не відбувається. Однак мудрий і проникливий старець Зосима, що гостро почуває чужий біль, знаходить слово й жест для кожного з учасників зустрічі. Перед Дмитром він стає на коліна й кланяється до землі, як би передчуваючи його майбутнє страждання, Іванові відповідає, що питання ще не вирішене в його серце, але якщо не зважиться убік позитивну, то не зважиться й убік негативну, і благословляє його. Федору Павловичу він зауважує, що все його блазенство від того, що він соромиться себе. Від стомленого старця більша частина учасників зустрічі за запрошенням ігумена переходить у трапезну, але там же зненацька з’являється з обличающими ченців мовами й Федір Павлович. Після чергового скандалу все розбігаються.

Старець після відходу гостей благословляє Алешу Карамазова на велику слухняність у миру, караючи йому бути поруч із братами. Дотримуючись наставляння старця, Алеша направляється до батька й зустрічає прячущегося в сусідньому з батьківською садибою саду брата Дмитра, що сторожить тут свою кохану Грушеньку, якщо тими, спокушеними грошима, все – таки зважиться прийти до Федора Павловичу. Тут, у стародавній альтанці, Дмитро захоплено сповідається Алеше. Йому, Дмитру, траплялося поринати в найглибшу ганьбу розпусти, але в цьому – те ганьбі він починає почувати зв’язок з Богом, відчувати велику радість життя. Він, Дмитро, хтива комаха, як і всі Карамазовы, а хтивість – бура, більші бури. У ньому живе ідеал Мадонни, як і ідеал содомский. Краса – страшна річ, говорить Дмитро, отут диявол з Богом бореться, а бойовище – серця людей. Розповідає Дмитро Алеше й про свої відносини з Катериной Іванівною, шляхетною дівицею, батька якої він колись урятував від ганьби, позичивши його відсутніми для звіту в казенній сумі грошима. Він запропонував, щоб сама горда дівчина прийшла до нього за грошима, та з’явилася, принижена, готова до всьому, але Дмитро повелася як шляхетна людина, дав їй ці гроші, нічого замість не зажадавши. Тепер вони вважаються нареченим і нареченою, але Дмитро захоплений Грушенькой і навіть прокутил з нею на постоялому дворі в селі Мокре три тисячі, дані йому Катериной Іванівною для відсилання сестрі в Москву. Він уважає це головною своєю ганьбою і як чесна людина повинен всю суму неодмінно повернути. Якщо ж Грушенька прийде до старого, то Дмитро, за його словами, увірветься й перешкодить, а якщо… те й уб’є старого, якого люто ненавидить. Дмитро просить брата сходити до Катерине Іванівни й сказати їй, що він кланяється, але більше не прийде. У будинку батька Алеша застає за коньячком Федора Павловича й брата Івана, що бавляться міркуваннями лакея Смердякова, сина бродяжки Лизаветы й, по деяких припущеннях, Федора Павловича. А незабаром раптово уривається Дмитро, якому здалося, що прийшла Грушенька. У люті він б’є батька, але переконавшись, що помилився, тікає. Алеша ж направляється на його прохання до Катерине Іванівни, де зненацька застає Грушеньку. Катерина Іванівна ласкаво обхаживает її, показуючи, що помилялася, уважаючи її продажної, а та медоточиво їй відповідає. В остаточному підсумку все знову закінчується скандалом: Грушенька, збираючись було поцілувати ручку Катерины Іванівни, раптово демонстративно відмовляється це зробити, образивши суперницю й викликавши її лють. Наступного дня Алеша, переночувавши в монастирі, знову йде по мирських справах – спочатку до батька, де вислухує чергову сповідь, тепер уже Федора Павловича, що скаржиться йому на синів, а про гроші говорить, що вони йому самому потрібні, тому що він поки все – таки чоловік і хоче ще років двадцять на цій лінії складатися, що в скверні своєї до кінця хоче прожити й Грушеньку Дмитру не поступиться. Бреше він Алеше й про Івана, що той у Дмитра наречену відбиває, тому що сам у Катерину Іванівну закоханий. По шляху Алеша бачить школярів, що кидає камені в маленького самотнього хлопчика. Коли Алеша підходить до йому, той спочатку кидає в нього каменем, а потім боляче кусає за палець. Цей хлопчик – син штабс – капітана Снегирева, що недавно був принизливо витягнений за бороду із трактиру й побитий Дмитром Карамазовым за те, що мав якісь вексельні справи з Федором Павловичем і Грушенькой. У будинку Хохлаковой Алеша застає Івана й Катерину Іванівну й стає свідком чергового надриву: Катерина Іванівна пояснює, що вона буде вірна Дмитру, буде «засобом для його щастя», і запитує думка Алеши, що простодушно повідомляє, що вона зовсім не любить Дмитра, а тільки запевнила себе в цьому. Іван повідомляє, що їде надовго, тому що не хоче сидіти «поруч надриву», і додає, що Дмитро їй потрібний, щоб споглядати безперервно свій подвиг вірності й дорікати його в невірності. Із двома сотнями рублів, даними йому Катериной Іванівною для потерпілого від рук Дмитра штабс – капітана Снегирева, Алеша направляється до нього. Спочатку капітан, батько великого сімейства, що живе в крайній убогості й хворобах, юродствує, а потім, розчулившись, сповідається Алеше. Він приймає від нього гроші й натхненно представляє, що тепер зможе здійснити. Потім Алеша знову відвідує пані Хохлакову й душевно розмовляє з її дочкою Лізою, хворобливою й експансивною дівчинкою, що написала йому недавно про свою любов і вирішила, що Алеша повинен на ній неодмінно женитися. Через короткий час вона зі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>