Короткий зміст “Царя Эдипа” – Антична література

Це трагедія про долю й волю: не в тім воля людини, щоб робити те, що він хоче, а в тім, щоб приймати на себе відповідальність навіть за те, чого не хотів. У місті Фивы правил цар Лаий і цариця Иокаста. Від Дельфийского оракула цар Лаий одержав страшне пророкування: «Якщо ти народиш сина, то загинеш від його руки». Тому, коли в нього народився син, він відняв його в матері, віддав пастуху й велів віднести на гірські пасовища Киферона, а там кинути на поживу хижим звірам. Пастуху стало шкода дитини. На Кифероне він зустрів пастуха із чередою із сусіднього царства – Коринфского й віддав дитини йому, не сказавши, хто це такий. Той відніс дитини до свого царя. У коринфского пануючи не було дітей; він усиновив дитину й виховав як свого спадкоємця. Назвали хлопчика Эдип.

Эдип виріс сильним і розумним. Він уважав себе сином коринфского пануючи, але до нього стали доходити слухи, начебто він приймак. Він пішов до Дельфийскому оракула запитати, чий він син; Оракул відповів: «Чий би ти не був, тобі призначене вбити рідного батька й женитися на рідній матері». Эдип був у жаху. Він вирішив не вертатися в Коринф і пішов куди ока дивляться. На розпуття він зустрів колісницю, на ній їхав старий з гордою поставою, навколо – трохи слуг. Эдип не вчасно посторонився, старий зверху вдарив його стрекалом, Эдип у відповідь ударив його ціпком, старий упав мертвий, почалася бійка, слуги були перебиті, тільки один утік. Такі дорожні випадки були не рідкістю; Эдип пішов далі.

Він дійшов до міста Фивы. Там було сум’яття: на скелі перед містом оселилося чудовисько Сфінкс, жінка з левиним тілом, вона задавала перехожим загадки, і хто не міг відгадати, тих растерзывала. Цар Лаий поїхав шукати допомоги в оракула, але в дорозі був кимсь убитий. Эдипу Сфінкс загадала загадку: «Хто ходить ранком на чотирьох, удень на двох, а ввечері на трьох?» Эдип відповів: «Це людина: дитина рачки, дорослий на своїх двох і старий із ціпком». Переможена вірною відповіддю, Сфінкс кинулася зі скелі в прірву; Фивы були звільнені. Народ, радіючи, оголосив мудрого Эдипа царем і дав у дружин Лаиеву вдову Иокасту, а в помічники – брата Иокасты, Креонта.

Пройшло багато років, і раптом на Фивы обрушилося боже покарання: від моровой хвороби гинули люди, падала худоба, сохнули хліба. Народ звертається до Эдипу: «Ти мудрий, ти врятував нас один раз, урятуй і тепер». Цим благанням починається дія трагедії Софокла: народ коштує перед палацом, до нього виходить Эдип. «Я вже послав Креонта питатися поради в оракула, і от він уже поспішає назад зі звісткою». Оракул сказав: «Це божа кара – за вбивство Лаия; знайдіть і покарайте вбивцю!» – «А чому його не шукали дотепер?» – «Усі думали про Сфінкс, а не про нього». – «Добре, тепер про це подумаю я». Хор співає молитву богам: відвернете ваш гнів від Фив, пощадите що гинуть!

Эдип повідомляє свій царський указ: знайти вбивцю Лаия, відлучити його від вогню й води, від молінь і жертв, вигнати його на чужину, і так упаде на нього проклін богів! Він не знає, що цим проклинає самого себе, але зараз йому про це скажуть. У Фивахживет сліпий старець, віщун Тиресий: чи не вкаже він, хто вбивця? «Не змушуй мене говорити, – просить Тиресий, – не на добре це буде!» Эдип гневается: «Уж чи не сам ти замішаний у цьому вбивстві?» Тиресий спалахує: «Ні, коли так: убивця – ти, себе й страти!» – «Уж не Креонт чи рветься до влади, вуж не він чи тебе підмовив?» – «Не Креонту я служу й не тобі, а віщому богові; я сліпнув, ти зряч, але не бачиш, у якому живеш гріху й хто твої батько й мати». – «Що це значить?» – «Розгадуй сам: ти на це майстер». І Тиресий іде. Хор співає перелякану пісню: хто лиходій? Хто вбивця? Невже Эдип? Ні, не можна цьому повірити!

Входить схвильований Креонт: невже Эдип підозрює його в зраді? «Так», – говорить Эдип. «Навіщо мені твоє царство? Цар – невільник власної влади; краще бути царським помічником, як я». Вони обсипають один одного жорстокими докорами. На їхні голоси з палацу виходить цариця Иокаста – сестра Креонта, дружина Эдипа. «Він хоче вигнати мене брехливими пророцтвами», – говорить їй Эдип. «Не вір, – відповідає Иокаста, – всі пророцтва брехливі: от Лаию було передвіщено загинути від сина, але син наш дитиною загинув на Кифероне, а Лаия вбив на розпуття невідомий подорожанин». – «На розпуття? Де? Коли? Який був Лаий на вид?» – «По шляху в Дельфи, незадовго до твого до нас приходу, а видом він сивий, прямий і, мабуть, на тебе схожий». – «Об жах! І в мене була така зустріч; не я чи був той подорожанин? Чи залишився свідок?» – «Так, один урятувався; це старий пастух, за ним уже послане». Эдип у хвилюванні; хор співає стривожену пісню: «Ненадійно людська велич; боги, урятуйте нас від гордині!»

И отут у дії відбувається поворот. На сцені з’являється несподівана людина: вісник із сусіднього Коринфа. Умер коринфский цар, і коринфяне кличуть Эдипа прийняти царство. Эдип захмарюється: «Так, брехливі всі пророцтва! Було мені передвіщено вбити батька, але от – він умер своею смертю. Але ще мені було передвіщено женитися на матері; і поки жива цариця – мати, немає мені шляхи в Коринф». «Якщо тільки це тебе втримує, – говорить вісник, – заспокойся: ти їм не рідний син, а прийомний, я сам приніс їм тебе дитиною з Киферона, а мені тебе там віддав якийсь пастух». «Дружина! – звертається Эдип до Иокасте. – чи Не той це пастух, що був при Лаие? Скоріше! Чий я син насправді, я хочу це знати!» Иокаста вже все зрозуміла. «Не дізнавайся, – молить вона, – тобі ж буде гірше!» Эдип її не чує, вона йде в палац, ми її вже не бачимо. Хор співає пісню: може бути, Эдип – син якого – небудь бога або німфи, породжений на Кифероне й підкинутий людям? Так адже бувало!

Але немає. Приводять старого пастуха. «От той, кого ти мені передав у дитинстві», – говорить йому коринфский вісник. «От той, хто на моїх очах убив Лаия», – думає пастух. Він пручається, він не хоче говорити, але Эдип невблаганний. «Чий була дитина?» – запитує він. «Царя Лаия, – відповідає пастух. – И якщо це справді ти, то на горі ти народився й на горі ми врятували тебе!» Тепер нарешті все зрозумів і Эдип. «Прокляте моє народження, проклятий мій гріх, проклятий мій шлюб!» – викликує він і кидається в палац. Хор знову співає: «Ненадійно людська велич! Немає на світі щасливих! Був Эдип мудрий; був Эдип цар; а хто він тепер? Батьковбивця й кровосмеситель!»

З палацу вибігає вісник. За мимовільний гріх – добровільна страта: цариця Иокаста, матері й дружина Эдипа, повісилася, а Эдип у розпачі, обхопивши її труп, зірвав з її золоту застібку й устромив голку собі в око, щоб не бачили вони дивовижних його справ. Палац розорюється, хор бачить Эдипа із закривавленою особою. «Як ти зважився?..» – «Доля вирішила!» – «Хто тобі вселив?..» – «Я сам собі суддя!» Убивці Лаия – вигнання, осквернителеві матері – осліплення; «про Киферон, об смертне розпуття, про двубрачное ложу!». Вірний Креонт, забувши образу, просить Эдипа залишитися в палаці: «Лише ближній вправі бачити борошна ближніх». Эдип молить відпустити його у вигнання й прощається з дітьми: «Я вас не бачу, але про вас плачу…» Хор співає останні слова трагедії: «Про співгромадяни фиванцы! От дивитеся: от Эдип! Він, загадок разрешитель, він могутній цар, Той, на чию долю, бувало, усякий із заздрістю дивився!.. Виходить, кожний повинен пам’ятати про останній наш день, И назвати щасливим можна людини лише того, Хто до самої до кончини не зазнала в житті лих».

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>