Короткий зміст Це ми, господи! Горобців К. Д

Лейтенант Сергій Багать восени 1941 р. попадає в полон. Протримавши полонених кілька днів у підвалах зруйнованого Клинского скляного заводу, їх, побудованих по п’яти людин у ряд, конвоюють по Волоколамському шосе. Час від часу лунають постріли – це німці пристрілюють відсталих поранених. Сергій іде поруч із бородатим літнім полоненим – Никифорычем, з яким він познайомився минулою ніччю. У Никифорыча у вещмешке є й сухарі, один із яких він пропонує Сергію, і мазь, що допомагає при побоях, – він намазав нею розбита скроня Сергія. Коли колона проходить через деревеньку, баба кидає полоненим капустяні листи, які голодні полонені жадібно вистачають. Раптово лунає автоматна черга, бабуся падає, падають полонені, і Никифорыч, смертельно поранений, говорить Сергію: «Візьми мішок… син мій на тебе схожий… біжи…» Сергій з колоною полонених доходить до Ржевского табору й лише на сьому добу одержує малюсінький шматочок хліба: на дванадцять чоловік у день видається один буханець хліба вагою у вісімсот грамів. Іноді полонені одержують баланду, що складається з ледве підігрітої води, забіленої відходами вівсяного борошна. Щоранку з барака виносять померлих за ніч.

У Сергія починається тиф, і його, хворого, з температурою за сорок, мешканці барака скидають із верхніх нар, щоб зайняти гарне місце: «однаково вмре». Однак через двоє діб Сергій виповзає з – під нижніх нар, волочачи праву отнявшуюся ногу, і неспроможним шепотом просить звільнити його місце. У цей момент у барак входить людина в білому халаті – це доктор Володимир Іванович Лукин. Він перекладає Сергія в інший барак, де за загороддю лежить біля двадцяти командирів, хворих тифом; приносить йому пляшку спирту й велить розтирати байдужу ногу. Через кілька тижнів Сергій уже може на ногу наступати. Доктор, працюючи в табірній амбулаторії, обережно вишукує серед полонених у дошку своїх людей для того, щоб улаштувати до лету втеча великою збройною групою. Але виходить інакше: полонених командирів, у їхньому числі й Сергія, перекладають в інший табір – у Смоленськ. Сергій з новим своїм приятелем Николаевым і тут постійно шукає нагоди бігти, але випадок усе не представляється. Полонених знову кудись везуть, і цього разу, видимо, далеко: кожному видають по цілому буханці хліба з ошурок, що становить чотириденну норму. Їх вантажать у герметично закриваються, без вікон, вагони, і до вечора четвертого дня склад прибуває в Каунас. Колону полонених у входу в табір зустрічають збройні залізними лопатками есесівці, які з гиканням накидаються на виснажених полонені й починають лопатами їх рубати. На очах у Сергія гине Миколаїв. Через кілька днів конвоїри виводять сто чоловік полонених на роботу за межі табору; Сергій і ще один полонений, зовсім ще хлопчик, по ім’ю Ванюшка, намагаються бігти, але їх наздоганяють конвойні й жорстоко б’ють. Після чотирнадцяти днів карцеру Сергія й Ванюшку відправляють у штрафний табір, розташований недалеко від Риги – Саласпилсский табір «Доліна смерті». Сергій і Ванюшка й тут не залишають надії на втечу. Але через кілька днів їх відправляють у Німеччину. І отут, збивши решітк із вагонного вікна, Сергій і Ванюшка на повному ходу вистрибують із вагона. Обоє чудом залишаються в живих, і починаються їх скитания по лісах Литви. Вони йдуть ночами, тримаючи шлях на схід. Час від часу втікачі заходять у вдома – попросити їжі. На випадок, якщо раптом виявиться, що в будинку живуть поліцейські, у кишенях у них завжди лежать круглі більші камни – голыши. В одному будинку дівчина – робітниця дає їм домашнього сиру, в іншому – хліби, сала, сірника. Один раз, у день, коли Ванюшке здійснилося сімнадцять років, вони вирішують улаштувати собі «свято»: попросити картоплі у вартому на узліссі лісу будиночку, зварити її із грибами й відпочити не друга година, як звичайно, а три. Ванюшка відправляється за картоплею, а Сергій збирає гриби. Через деякий час Сергій, стурбований відсутністю Ванюшки, по – пластунски підповзає до будинку, заглядає у вікно, бачить, що Ванюшки там ні, і розуміє, що він лежить у будинку зв’язаний! Сергій вирішує підпалити будинок, щоб позбавити Ванюшку від неминучих катувань у гестапо. Два тижні Сергій іде один. Добуваючи їжу, він користується вивертом, що не раз рятувала йому життя: входячи в будинок, він просить хліби на вісьмох: «Сім моїх товаришів коштують за будинком». Але от наступає осінь, усе сильніше болить нога, усе менше й менше вдається пройти за ніч. І один раз Сергій не встигає сховатися на днювання, його затримують поліцейські й доставляють у Субачайскую в’язницю, а потім перекладають у в’язницю Паневежисскую. Тут в одній камері із Сергієм сидять росіяни, які, судячи з його зовнішнього вигляду, припускають, що йому років сорок, тоді як йому немає ще й двадцяти трьох. Кілька разів Сергія водять на допити в гестапо, його б’ють, він непритомніє, його знову допитують і знову б’ють; у нього хочуть довідатися, звідки він ішов, з ким, хто із селян давав йому їду. Сергій придумує собі нове ім’я – Петро Руссиновский – і відповідає, що ні в якому таборі він не був, а втік відразу ж, як потрапив у полон. Сергій і його нові друзі Мотякин і Устинов, до в’язниці партизанившие в литовських лісах, задумують втечу. Полонені працюють на території цукрового заводу на розвантаженні вагонів; Сергій закидає буряком спрятавшихся в бурт Мотякина й Устинова, а сам ховається під вагоном, улаштувавшись там на гальмових тросах. Виявивши наприкінці робочого дня зникнення трьох полонених, конвойні, кинувшись їх шукати, знаходять Сергія: його видає недоречно розмоталася й звісилася з – під вагона онуча. На питання конвойних про незнайдених товаришів Сергій відповідає, що вони виїхали під вагонами. Насправді ж, відповідно до ро
зробленого плану, вони повинні спробувати вночі перелізти через забір і піти в ліс. Після невдалої втечі Сергія перекладають у Шяуляйскую в’язницю, а потім у Шяуляйский табір військовополонених. Іде вже весна 1943 р. Сергій починає обмірковувати план нової втечі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>