Короткий зміст “Гірка доля” Писемского по главах

Чекаючи повернення із заробітків з Петербурга оброчного мужика Ананія Яковлева, «людини з душі гордого, своеобышного», роботящого й господарського, у святково прибраній хаті, тривожно поглядаючи на заметену дорогу, розмовляють дві баби – Спиридоньевна й Матрена, мати Лизаветы, дружини Ананія, під час відсутності чоловіка вступившей у любовний зв’язок з молодим поміщиком Чегловым – Соковиным і, що прижила від його дитини. У вікно видно, як під’їжджає підведення. Ананій, ще не знаючи нічого, ласкаво під руку веде встречавшую його Лизавету в будинок і роздає всім гостинці. За столом «розумні мовлення» Ананія про пристрій чавунці так корабельної справи, про перевагу торговельної людини над мастеровым, обіцянки нинішнім роком взяти із собою в Питер Лизавету насторожують тих, що зібралися. Лизавета спалахує, а підпилий дядько Никін, порожній, заділовий мужичонка, за четвертачок подвезший Ананія, хвастаючись своїм колишнім життям у Питере, раптом обзиває Ананія панським свояком. Почувши про дитину, Ананій у сум’ятті кидається до дружини, Кматрене.

Лизавета спочатку пояснює безчестя своє одним тільки страхом, погрозами, примусом і бажанням урятувати від рекрутчини чоловіка. Гнів і борошно Ананія тим сильней, що сам він ні дня, ні ночі не прожив без думки про будинок, вище всього на світі ставлячи борг сімейний і християнський. Зрештою, опанувавши собою, він вирішує, щоб сорому уникнути, Лизавету простити, а хлоп’я півторамісячного всиновити за умови повного припинення любовних зносин з паном…

Тим часом у поміщицькому будинку, у кабінеті на дивані сидить, потупивши голову, Чеглов – Соковин, що опустився, худий і виснажений, а в кріслах розвалився чоловік його сестри, що цвіте чепурун Золотилов. Він наставляє Чеглова на шлях щирий прикладами з життя повітового оточення й власним досвідом благополучного зв’язку з особою нижчого стану. Чеглов слабко пручається цинізму Золотилова, намагаючись довести, що міркування його в тоні Тараса Скотинина, а «селянки любити вміють». Коли ця жінка була ще вагітна, Чеглов пропонував, щоб урятувати її від сорому, підкинути дитини до бурмистра. Вона відмовилася: «Я їм грішна й потерпіти за те повинна».

Розмова переривається приходом бурмистра Калістрата Григор’єва з доповіддю про приїзд Ананія, його «неподобствах», «тиранстві» і Лизавете, «урвавшейся» до пана. Крізь ридання вона зізнається, що в Ананія один тепер намір – відлучити й відвезти її із сынишкой у Питер, а їй це «гірше смерті», тому що й раніше, видана насильно, на молодого пана заглядалася, коли той приїжджав у село, а тепер і зовсім «не чоловікова дружина». Чеглов, піддаючись на угоди бурмистра й Лизаветы, погоджується відверто на рівні переговорити з Ананієм, пояснивши, що тут справа в любові, і пропонує йому або грошовий викуп, або дуель

Розмова втрьох при свідках ще більше ображає Ананія. Він пригадує бурмистрові, як той обманював пана з п’яницею – землеміром так хліб воровски продавав. Зав’язується перепалка, у ході якої з’ясовуються подробиці сімейного життя Ананія, передані Лизаветой. Ананій у люті загрожує їй розправою

Переляканий Чеглов наказує бурмистрові стежити, щоб «волосся з голови її не впало». Бурмистер, давно затаївши зло на Ананія, задумує помста. Як і на початку, Матрена й Спиридоньевна обговорюють що происшли: Чеглов після зустрічі з Ананієм вийшов, немов мрець, таз «полнехонек кров’ю отхаркнул», Лизавета добу лежить мовчачи, узаперті, голодна, тільки зыбку з дитиною перенесли до неї з горенки. Побачивши Ананія Спиридоньевна, начебто ненароком, тікає до бурмистра, що і уривається з мужиками «по панському указі» «стерегти його бабу» саме під час нового пояснення Ананія з Лизаветой, його угод залишити гріх, почати по – божеськи жити в Питере й купити на зібрані гроші лавчонку. Ананій попереджає, що, якщо Лизавета хоч слово при «розбійнику» промовить, він живий з нею не розстанеться

Бурмистер, перелаюючись, стравлює мужиків з Ананієм. У самий розпал лайки через перегородку з’являється Лизавета, скуйовджена, у худому сарафані, прилюдно повідомляє себе «полюбовницей панської» і вимагає вести неї до пана – хоч як, без обувки й одягу, «останньої коровницей, алі собакою». Бурмистер у молодого хлопця безуспішно намагається силою відібрати кожушок і чоботи – Лизавете до садиби добігти тільки – і зрештою скидає їй свою сибірку

Лизавета поспішно несе її за перегородку, щоб загорнути дитину. Ананій уривається слідом, віднімає дитини й у відповідь на опір і лайку Лизаветы в нестямі вбиває дитини. Лунає страшний лемент. Мужики в розгубленості. Ананій біжить у розбите вікно

У будинку Чеглова розташувалися стряпчий, справник, збирають селян, готуються до допиту. Бурмистер, розпоряджаючись і виправдуючись, «отчого не зупинили й не зазаарештували», чорнить зниклого Ананія й хабаром у сто п’ятдесят карбованців тайкома змовляється з виконавцями повітової влади швидше зам’яти справу. Соцький приводить Матрену. «Тремтячи всім тілом», вона повторює слова бурмистра: «не була… не знаю».

З’являється чиновник особливих доручень, парубок з выдающеюся вперед щелепою, у франтуватому віцмундирі, з довгими гарними нігтями, честолюбний, але не розумний, переглядає паперу, жене всіх, виштовхує Матрену, бурмистра й наказує катувати дружину вбивці. Лизавета не тримається на ногах, падає й тільки схлипує: «…грішниця я, грішниця» – «у розумі рушила». На вимогу чиновника із сіней пускають Никона й записують його п’яні, незв’язні показання, чому противиться Зо – Лотилов, постійно втручаючись у розгляд з вимогою зважати на його «окрему думку» відносно дворянства

У цей час мужик Давид Іванов повідомляє про піймання Ананія, якого зустрів у лісу на своїй смужці, коли боронив. Той добровільно здався владі. Ананія заковують у кайдани. Вираження особи його виснажене й зовсім страждальницьке

На питання – «навіщо ж здався? Жив би там у пустелі…», на чиновницькі угоди довести, що в дружини була незаконна дитина, і тим самим наказанье собі зм’якшити, – Ананій відповідає: «Не життя… шукати ходив…

а смерті сподівався… від суду людського можна втекти й сховатися, а від Божого нікуди!», «не мені їхнім суддею й докащиком бути: мій гріх більше всіх ихних…» Чиновник обвинувачує мужиків, насамперед бурмистра, у змові, встачке.

Їде до губернатора виводити справа на чисту воду, з ним же Золотилов – відстоювати честь дворянина. Бурмистер відпущений. Ананія збирають вострог.

Він прощається з усіма. Бурмистра цілує першого, кланяється. Підходить до матері й дружині

Та кидається йому спочатку на руки. Він цілує її в голову. Вона падає й обіймає його ноги

Матрена його хрестить. Ананій кланяється. Всі його проводжають. Баби починають вити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>