Короткий зміст Король Лір Шекспір В – Часть 1

Місце дії – Британія. Час дії – XI в. Могутній король Лір, відчувши наближення старості, вирішує перекласти тягар влади на плечі трьох дочок: Гонерильи, Реганы й Корделии, поділивши між ними своє царство. Король хоче почути від дочок, як вони його люблять, «щоб при розділі могли ми нашу щедрість виявити».

Першої виступає Гонерилья. Розсипаючи лестощі, вона говорить, що любить батька, «як не любили діти / Донині ніколи своїх батьків». Їй вторить солодкомовна Регана: «Не знаю радостей інших, крім / Моєї великої любові до вас, государ!» І хоча фальш цих слів ріже вухо, Лір слухає їм прихильно. Черга молодшої, улюбленої Корделии. Вона скромна й правдива й не вміє привселюдно клястися в почуттях. «Я вас люблю як борг велить, / Не більше й не менше». Лір не вірить вухам: «Корделия, отямся й виправ відповідь, щоб після не жалувати». Але Корделия не може краще виразити свої почуття: «Ви дали життя мені, добрий государ, / Ростили й любили. На подяку / Я тим же вам плачу». Лір у сказі: «Так молода й так черства душою?» – «Так молода, мілорд, і прямодушна», – відповідає Корделия.

У сліпій люті король віддає все царство сестрам Корделии, їй у придане залишаючи лише її прямоту. Собі він виділяє сто чоловік охорони й право жити по місяці в кожної з дочок.

Граф Кент, друг і наближений король, застерігає його від настільки поспішного рішення, благає скасувати його: «Любов Корделии не менше їх [...] Гримить лише те, що порожньо зсередини…» Але Лір уже закусив вудила Кент суперечить королеві, називає його химерним старим – виходить, він повинен покинути королівство. Кент відповідає з достоїнством і жалем: «Раз будинку немає вузди твоїй гордині, / Те посилання тут, а воля на чужині».

Один із претендентів на руку Корделии – герцог Бургундський – відмовляється від її, що стала безприданницею. Другий претендент – король Франції – вражений поводженням Ліра, а ще більше герцога Бургундського. Вся провина Корделии «у полохливій цнотливості почуттів, що соромляться розголосу». «Мрія й дорогоцінний скарб, / Будь королевою Франції прекрасної…» – говорить він Корделии. Вони віддаляються. На прощання Корделия звертається до сестер: «Я ваші властивості знаю, / Але, вас щадячи, не буду називати. / Дивитеся за батьком, Його із тривогою / Довіряю вашої показної любові».

Граф Глостер, що служив Ліру багато років, засмучений і здивований тим, що Лір «раптово, під впливом мінути» прийняв настільки відповідальне рішення. Він і не підозрює, що довкола нього самого плете інтригу Эдмунд, його незаконнонароджений син. Эдмунд задумав очорнити свого брата Эдгара в очах батька, щоб заволодіти його частиною спадщини. Він, підробивши почерк Эдгара, пише лист, у якому нібито Эдгар замишляє вбити батька, і підбудовує всі так, щоб батько прочитав цей лист. Эдгара, у свою чергу, він запевняє, що батько замишляє проти нього щось недобре, Эдгар припускає, що його хтось оббрехав. Эдмунд сам себе легко ранить, а представляє справу так, начебто він намагався затримати Эдгара, покушавшегося на батька. Эдмунд задоволений – він спритно обплів двох чесних людей наклепом: «Батько повірив, і повірив брат. / Так чесний він, що вище підозр. / Їхньою простодушністю легко грати». Його підступ удалися: графа Глостер, повіривши у винність Эдгара, розпорядився знайти його й схопити. Эдгар змушений бігти.

Перший місяць Лір живе в Гонерильи. Вона тільки й шукає привід показати батькові, хто тепер хазяїн. Довідавшись, що Лір прибив її блазня, Гонерилья вирішує «приструнити» батька. «Сам віддав владу, а хоче управляти / Як і раніше! Ні, старі – як діти, / И потрібно строгості урок».

Ліру, що заохочуються господаркою, відверто грублять слуги Гонерильи. Коли король хоче поговорити про це з дочкою, вона ухиляється від зустрічі з батьком. Блазень гірко висміює короля: «Ти обкраяв свій розум по обидва боки / И нічого не залишив у серединці».

Приходить Гонерилья, мова її груба й зухвала. Вона вимагає, щоб Лір розпустив половину своєї звиті, залишивши мале число людей, які не будуть «забуватися й буйствувати». Лір убитий. Він думає, що його гнів подіє на дочку: «Ненаситний шуліка, / Ти брешеш! Охоронці мої / Випробуваний народ високих якостей…» Герцог Альбанский, чоловік Гонерильи, намагається заступитися за Ліра, не знаходячи в його поводженні того, що могло викликати настільки принизливе рішення. Але ні гнів батька, ні заступництво чоловіка не торкають жестокосердую. Переодягнений Кент не покинула Ліра, він прийшов найматися до нього в служіння. Він вважає своїм обов’язком бути поруч із королем, що, це очевидно, у лиху. Лір відправляє Кента з листом до Регане. Але одночасно Гонерилья шле до сестри свого гінця.

Лір ще сподівається – у нього є друга дочка. У неї він знайде розуміння, адже він дав їм усе – «і життя, і держава». Він велить сідлати коней і в серцях кидає Гонерилье: «Я розповім їй про тебе. Вона / Нігтями исцарапает, вовчиця, / Особа тобі! Не думай, я поверну / Собі всю міць, / Якої я втратився, / Як ти уявила…»

Перед замком Глостера, куди приїхала Регана із чоловіком, щоб вирішити суперечки з королем, зштовхнулися два гінці: Кент – короля Ліра, і Освальд – Гонерильи. В Освальде Кент довідається придворного Гонерильи, якого він оттузил за нешанобливість Ліру. Освальд піднімає лемент. На шум виходять Регана і її чоловік, герцог Корнуэльский. Вони наказують надягти на Кента колодки. Кент розгніваний приниженням Ліра: «Так будь я навіть / Псом вашого батька, а не послом, / Не потрібно б із мною так звертатися». Граф Глостер безуспішно намагається заступитися за Кента.

Але Регане потрібно принизити батька, щоб знав, у кого нині влада. Вона адже з того ж тесту, що й сестра. Це добре розуміє Кент, він передбачає, що чекає Ліра в Реганы: «Потрапив ти з дощу так під капель…»

Лір застає свого посла в колодках. Хто посмітив! Адже це гірше вбивства. «Ваш зять і ваша дочка», – говорить Кент. Лір не хоче вірити, але розуміє, що це правда. «Мене задушить цей приступ болю! / Туга моя, не муч мене, відринь! / Не підступай з такою силою до серця!» Блазень коментує ситуацію: «Батько в лахміттях на дітей / Наводить сліпоту. / Багатій батько завжди милею й на іншому рахунку».

Лір хоче поговорити з дочкою. Але вона утомилася з дороги, не може його прийняти. Лір кричить, обурюється, бушує, хоче зламати двері…

Нарешті Регана й герцог Корнуэльский виходять. Король намагається розповісти, як вигнала його Гонерилья, але Регана, не слухаючи, пропонує йому повернутися до сестри й попросити в неї прощення. Не встиг Лір отямитися від нового приниження, як з’являється Гонерилья. Сестри навперебій убивають батька своєю жорстокістю. Одна пропонує зменшити свиту наполовину, інша – до двадцяти п’яти чоловік, і, нарешті, обидві вирішують: жодного не потрібно.

Лір роздавлений: «Не посилайтеся на те, що потрібно. Злиденні й ті / У нестатку мають що – небудь у надлишку. / Зведи до необхідності все життя, / И людина зрівняється із твариною…».

Його слова, здається, здатні з каменю вичавити сльози, але не з дочок короля… І він починає усвідомлювати, як був несправедливий з Корделией.

Насувається бура. Виє вітер. Дочки кидають батька на сваволю стихій. Вони замикають ворота, залишаючи Ліра на вулиці, «…йому наука на майбутнє». Цих слів Реганы Лір уже не чує.

Степ. Бушує бура. З піднебіння падають потоки води. Кент у степу в пошуках короля зіштовхується із придворним з його звиті. Він довіряється йому й розповідає, що між герцогами Корнуэльским і Альбанским «миру ні», що у Франції відомо про жорстокий обіг «зі старим нашим добрим королем». Кент просить придворного поспішити до Корделии й повідомити її «про короля, / Про страшне фатальне лихо його», а на доказ, що посланникові можна довіряти, він, Кент, дає своє кільце, що довідається Корделия.

Лір бреде із блазнем, долаючи вітер. Лір, не в силах упоратися із щиросердечним борошном, звертається до стихій: «Виття, вихор, щосили! Пали блискавка! Лий злива! / Вихор, грім і злива, ви не дочки мені, / Я вас не дорікаю в бессердечье. / Я царств вам не дарував, не кликав дітьми, нічим не зобов’язав. Так так свершится / Вся ваша зла воля треба мною». На схилі віку він втратився своїх ілюзій, їхній крах палить йому серце.

Кент виходить назустріч Ліру. Він умовляє Ліра вкритися в курені, де вже ховається бедный Том Эдгар, що прикинув божевільним. Тім займає Ліра бесідою. Граф Глостер не може кинути свого старого володаря в лиху. Жорстокосердість сестер йому мерзотно. Він одержав звістку, що в країні чуже військо. Поки прийде допомога, треба вкрити Ліра. Він розповідає про свої плани Эдмунду. І той вирішує ще раз скористатися довірливістю Глостера, щоб позбутися й від нього. Він донесе на нього герцогові. «Старий пропав, я висунуся вперед. / Він пожив – і досить, моя черга». Глостер, не підозрюючи про зрадництво Эдмунда, шукає Ліра. Він набредает на курінь, де вкрилися гнані. Він кличе Ліра в пристановище, де є «вогонь і їжа». Лір не хоче розставатися зі злиденним філософом Томом. Тім треба за ним на ферму при замку, де ховає їхній батько. Глостер ненадовго йде в замок. Лір у пориві божевілля влаштовує суд над дочками, пропонуючи Кенту, блазневі й Эдгару бути свідками, присяжними. Він вимагає, щоб Регане розкрили груди, щоб подивитися, чи не кам’яне там серце… Нарешті Ліра вдається укласти відпочивати. Вертається Глостер, він просить подорожан швидше їхати в Дувр, тому що він «змова проти короля підслухала».

Герцог Корнуэльский довідається про висадження французьких військ. Він посилає із цією звісткою до герцога Альбанскому Гонерилью з Эдмундом. Освальд, що шпигував за Глостером, повідомляє, що той допоміг бігти королеві і його прихильникам у Дувр. Герцог наказує схопити Глостера. Його схоплюють, зв’язують, знущаються з нього. Регана запитує графа, навіщо він короля відправив у Дувр, всупереч наказу. «Потім, щоб не видать, / Як вирвеш ти в старого ока / Пазурами хижачки, як ікло кабанячий / Устромить твоя люта сестра / У помазаника тіло». Але він упевнений, що побачить, «як грім спопелить таких дітей». При цих словах герцог Корнуэл вириває в безпомічного старого очей. Слуга графа, не в силах виносити видовища знущання над старим, оголює меч і смертельно ранить герцога Корнуэльского, але й сам одержує поранення. Слуга хоче небагато утішити Глостера й призиває його оком, що залишилося, глянути, як він отмщен. Герцог Корнуэльский перед смертю в припадку злості вириває друге око. Глостер призиває сина Эдмунда до помсти й довідається, що це він зрадив батька. Він розуміє, що Эдгар був оклеветан. Осліпленим, убитим горем Глостера виштовхують на вулицю. Регана проводжає його словами: «Женете в шию! / Носом нехай знайде дорогу в Дувр».

Глостера проводжає старий слуга. Граф просить залишити його, щоб не викликати на себе гнів. На питання, як же він знайде дорогу, Глостер з гіркотою відповідає: «Немає в мене шляхи, / И око не треба мені. Я оступався, / коли був зряч. [...] Бєдний мій Эдгар, нещасна мішень / сліпого гніву / батька обманутого…» Эдгар це чує. Він викликається стати поводирем сліпого. Глостер просить відвести його на стрімчак «великий, навислий круто над безоднею», щоб звести рахівниця з життям.

У палац герцога Альбанского вертається Гонерилья з Эдмундом, вона здивована, що « миротворець – чоловік» її не зустрів. Освальд розповідає про дивну реакцію герцога на його розповідь про висадження військ, зраді Глостера: «Що неприємно, те його смішить, / Що радувати повинне б, те засмучує». Гонерилья, назвавши чоловіка «боягузом і незначністю» відсилає Эдмунда назад до Корнуэлу – передувати військами. Прощаючись, вони клянуться один Одному в любові.

Герцог Альбанский, довідавшись, як нелюдяно надійшли сестри зі своїм царственим батьком, зустрічає Гонерилью із презирством: «Не коштуєш пилу ти, / Якої зрячи тебе обсипав вітер… Усе корінь знає свій, а якщо ні, / Те гине, як суха галузь без соків». Але та, що приховує «лик звіриний під обличчям жіночим», глуха до слів чоловіка: «Досить! Жалюгідна дурниця!» Герцог Альбанский продовжує волати до її совісті: «Що зробили, що накоїли ви, / Не дочки, а сущі тигриці. / Батька в літах, якого стопи / Ведмідь би став лизати благоговійно, / До божевілля довели! / Каліцтво сатани / Ніщо перед злісної жінки каліцтвом…» Його перериває гонець, що повідомляє про смерть Корнуэла від руки слуги, що встав на захист Глостера. Герцог вражений новим звірством сестер і Корнуэла. Він клянеться віддячити Глостера за вірність Ліру. Гонерилья ж стурбована: сестра – удова, і з нею Эдмунд залишився. Це загрожує її власним планам.

Эдгар веде батька. Граф, думаючи, що перед ним край стрімчака, кидається й падає на тім же місці. Приходить у себе. Эдгар переконує його, що той зстрибнув зі стрімчака й чудом залишився живий. Глостер відтепер покоряється долі, покамест вона сама не скаже: «Іди». З’являється Освальд, йому доручено забрати старого Глостера. Эдгар бореться з ним, убиває, а в кишені «підлесника раболіпного злісної пані» знаходить лист Гонерильи Эдмунду, у якому вона пропонує вбити чоловіка, щоб самому зайняти його місце.

У лісі вони зустрічають Ліра, вигадливо прибраного польовими квітами. Його залишив розум. Мова його – суміш «нісенітниці й змісту». Появившийся придворний кличе Ліра, але Лір тікає.

Корделия, довідавшись про нещастя батька, жорстокосердості сестер, поспішає до нього на допомогу. Французький табір. Лір у постелі. Лікарі занурили його в рятівний сон. Корделия молить богів «запалий у дитинство батькові» повернути розум. Ліра в сні знову одягають у царське одягання. І от він пробуджується. Бачить плачучу Корделию. Він встає перед нею на коліна й говорить: «Не будь із мною строга. / Прости. / Забудь. Я старий і безрозсудний».

Эдмунд і Регана – на чолі британського війська. Регана випитує в Эдмунда, немає чи в нього любовного зв’язку із сестрою. Він клянеться в любові Регане. Входять із барабанним боєм герцог Альбанский і Гонерилья. Гонерилья, бачачи сестру – суперницю поруч із Эдмундом, вирішує отруїти її. Герцог пропонує скликати раду для того, щоб скласти план наступленья. Його знаходить переодягнений Эдгар і вручає йому знайдене в Освальда лист Гонерильи. І просить його: у випадку перемоги «нехай глашатай [...] До вас викличе мене трубою». Герцог читає лист і довідається про зраду.

Французи переможені. Эдмунд, що вирвався вперед зі своїм військом, бере в полон короля Ліра й Корделию. Лір щасливий, що знову знайшов Корделию. Відтепер вони нерозлучні. Эдмунд велить відвести їх у в’язницю. Ліра не страшить ув’язнення: «Ми в кам’яній в’язниці переживемо / Всі лжеученья, усього великого світу, / Всі зміни їх, доливши їх і відлив [...] Як птаха в клітці будемо співати. Ти станеш під моє благословенье, / Я на коліна стану перед тобою, молячи прощенье».

Эдмунд віддає таємний наказ умертвити їх обох.

Входить герцог Альбанский з військом, він вимагає видати йому короля й Корделию, щоб розпорядитися їхньою долею «у согласье із честю й розсудливістю». Эдмунд відповідає герцогові, що Лір і Корделия взяті в полон і відправлені у в’язницю, але видати їх відмовляється. Герцог Альбанский, перервавши непристойну лайку сестер через Эдмунда, обвинувачує всіх трьох у державній зраді. Він показує Гонерилье її лист Эдмунду й повідомляє, що, якщо ніхто не з’явиться на заклик труби, він сам побореться з Эдмундом. На третій заклик труби виходить на двобій Эдгар. Герцог просить його відкрити своє ім’я, але він говорить, що покуда воно «забруднено наклепом». Брати борються. Эдгар смертельно ранить Эдмунда й відкриває йому, хто месник. Эдмунд розуміє: «Колесо долі здійснило / Свій оборот. Я тут і переможений». Эдгар розповідає герцогові Альбанскому про те, що розділяв скитанья з батьком. Але перед цим двобоєм йому відкрився й просив благословити. Під час його розповіді приходить придворний і доповідає, що Гонерилья закололася, перед цим отруївши сестру. Эдмунд, умираючи, повідомляє про свій таємний наказ і просить усіх поквапитися. Але пізно, лиходійство відбулося. Входить Лір, несучи мертву Корделию. Стільки горя він виніс, а із втратою Корделии не може упокоритися. «Мою бедняжку задушили! / Ні, не дихає! / Коневі, собаці, пацюкові можна жити, / Але не тобі. Тебе навік не стало…» Лір умирає. Эдгар намагається кликати короля. Кент зупиняє його: «Не муч. Дай спокій дух його. / Нехай він відходить. / Ким треба бути, щоб вішати знову / Його на дибу життя для мучень?»

«Якою тугою душу не вбита, / Бути стійким змушують часи» – заключним акордом звучать слова герцога Альбанского.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>