Короткий зміст Острів доктори Моро Уэллс Г

Острів доктора Моро

1 лютого 1887 р. зазнало катастрофи судно «Леді Вейн». Один з його пасажирів, Чарльз Эдвард Прендик, якого всі вважали загиблої, був підібраний у море на шлюпці через одинадцять місяців і чотири дні. Він затверджував, що все це час провів на острові, де відбувалися неймовірні речі. Оповідання його приписали нервовій і фізичній перевтомі, що йому довелося перенести.

Після смерті Эдварда Прендика його племінник знайшов докладні записи про пригоди дядька.

Після загибелі товаришів на нещастя Прендик опам’ятався в маленькій і брудній каюті торговельного судна «Іпекакуана». Його рятівник – Монтгомери – пояснює, що Прендика напівмертвим підібрали на шлюпці. Монтгомери зумів йому допомогти, тому що займався в університеті природничими науками й мав потрібні медичні пізнання. Він з жадібністю розпитує Прендика про Лондон, університет, знайомих викладачах…

Монтгомери везе незвичайний вантаж – пуму, ламу, кроликів, собаку. Прендик заступається за слугу Монтгомери, над яким знущається команда матросів, і заслуговує ворожість п’яниці капітана. Прендик звернув увагу на дивний вигляд слуги Монтгомери – світні в темряві очі, насторожений погляд. Він викликав у навколишнє почуття відрази, що граничить зі страхом. Воно, видимо, і було причиною його цькування.

Подорож Монтгомери підходить до кінцю – наближається острів, на якому він повинен висадитися. І знову Прендик виявляється на грані життя й смерті. Капітан не хоче залишати нежданого пасажира, а Монтгомери брати його із собою на острів. Чарльза Прендика виштовхують на напівзатонулий човен… Але Монтгомери в останній момент зглянувся й підчепив човен до баркаса, що його зустрічав.

Прендика з перших кроків на острові багато чого вражає. І насамперед – вид його мешканців. « у них було щось невловиме, чого я не міг осягти, і це викликало в мені дивна відраза особливо мене здивувала їхня хода вони були якимись покрученими, немов складалися з абияк скріплених шматків».

Монтгомери знайомить Чарльза зі своїм старшим колегою й проговорюється, називаючи його ім’я – Моро. Чарльз Прендик згадує давній скандал, пов’язаний з ім’ям видатного вченого – фізіолога Моро. Одному з журналістів удалося під видом лаборанта проникнути в лабораторію, де Моро робив таємничі досвіди. Під погрозою викриттів Моро біг з Англії. Таємничість, який оточена робота старшого колеги Монтгомери, підтверджує здогад Прендика, що це той самий Моро.

Але якого роду експерименти він проводить? У кімнату, у якій помістили Прендика, доносяться несамовиті стогони й лементи тварини, якого оперує Моро. Прендик розуміє, що це пума. Коли лементи стають нестерпними, Чарльз вибігає ладь, бродить безцільно й попадає в ліс. Тут у нього відбувається зустріч із дивною істотою, не схожим на людину. Він починає догадуватися про суть експериментів доктори Моро. Монтгомери й Моро знаходять його й повертають у будинок. Але страх, що він сам виявиться піддослідним, змушує Прендика бігти знову. У лісі він натикається на ціле поселення зверо – людей. Потворні быко – люди, медведо – лисицы, людино – собаки, сатиро – обезьяно – людина. Ці дивовижні створення вміють говорити.

Моро, щоб тримати в покорі своїх підопічних, створив для них і бога – самого себе.

Доктор Моро й Монтгомери знову знайшли Прендика. І Моро розкриває йому свою таємницю – він надавав тваринам людський вигляд. Людина була обрана за зразок тому, що в його вигляді є те, «що більш приємно эстетическому почуттю, чим форми всіх інших тварин».

На питання Прендика – як він може піддавати живих істот такому стражданню – Моро заперечує, що «воно так незначно». «Біль – це просто наш порадник вона застерігає й спонукує нас до обережності».

Моро не вдоволений своїми досвідами – до його створень знову вертаються звірині інстинкти.

Головні труднощі – мозок. Всі інстинкти, шкідливі для людства, раптом прориваються й захльостують його створення злістю, ненавистю або страхом. Але це його не обескураживает – людина формувалася тисячоріччями, а його досвідам усього двадцять років. «Щораз, як я занурюю живу істоту в купіль пекучого страждання, я говорю собі: цього разу я випалю з нього все звірине…» Свої надії він зв’язує з операцією над пумою.

Серед інших звірів Монтгомери привіз на острів кроликів і випустив їх на волю – «плодитися й розмножуватися». Один раз у лісі вони із Прендиком виявляють роздерту тушку. Виходить, хтось порушив закон і спробував смак крові. Моро, якому вони розповідають про це, розуміє, яка страшна небезпека загрожує над ними. Він вирішує терміново зібрати зверо – людей, щоб покарати того, хто порушив закон. Придя до місця поселення своїх створень, він протрубив у ріг. Швидко зібралися шістдесят три особини. Не вистачало тільки леопардо – человека. Коли він з’явився нарешті, ховаючись за спинами звірів, Моро запитав своїх підопічних: «Що чекає того, хто порушив Закон?» І хор голосів відповів: він «вертається в Будинок страждання».

Отут леопардо – людина кинулася на Моро. Слуга Монтгомери – Млинг – поспішив на допомогу, Аеопардо – Людина зникла в хащі, почалася погоня. Першим його наздоганяє Прендик, щоб позбавити від Будинку страждань. А гиено – свиня, що випливала за ними, устромила зуби в шию мертвого леопардо – человека.

Чарльза Прендика глибоко потрясає все побачене, особливо те, що «дикі, безцільні дослідження захоплювали Моро». «Мене охопила дивна впевненість, що, незважаючи на всю безглуздість і необычайность форм, я бачив перед собою людське життя з її переплетенням інстинктів, розуму й випадків…»

Атмосфера на острові згущається. Під час однієї з операцій над пумою вона вирвалася на волю, видерши зі стіни гачок, до якого була прив’язана. Моро відправився на її пошуки. У сутичці вони загинули обоє.

Жити на острові стає ще небезпечніше. Звірі боялися Моро, його хлиста, винайденого їм Закону, а найбільше – Будинку страждань. Тепер, незважаючи на всі старання Прендика й Монтгомери, людино – звірі поступово вертаються до своїх інстинктів. Монтгомери, що виїхав на острів разом з Моро через свою пристрасть до спиртного, від пияцтва й гине. Він напивається сам, напуває свого вірного слугу й інших зверо – людей, що прийшли на його заклик. Результати виявилися трагичны. Прендик вибіг на шум, клубок зверо – людей розпався від звуку пострілу, хтось утік у темряві. Очам Прендика відкрилася страшна картина: волко – людина прокусила горло Монтгомери й сам вигин.

Поки Прендик намагався врятувати Монтгомери, від упалої гасової лампи зайнявся Будинок страждань. З жахом він бачить, що Монтгомери спалив на багатті всі човни.

Чарльз Прендик залишився на острові один на один зі створеннями доктора Моро. А з ними відбувається от що: «їхні оголені тіла стали покриватися вовною, чола заростати, а особа витягатися вперед. Але вони не опустилися зовсім до рівня тварин, оскільки вони були поміссю, то в них проступали як би загальзвірині риси, а іноді й проблиски людських рис». Сусідство з ними ставало всі опасней, особливо після того, як гиено – свиня розтерзала зверо – собаку, що оберігала сон Прендика.

Прендик шукає шляхи порятунку. Будівництво плота кінчається крахом. Але один раз йому повезло – до берега прибило човен, у якій були мертві моряки з «Іпекакуани». Прендик повернувся в нормальний мир. Але оправитися від острова доктора Моро Прендик довго ще не міг.

«Я не міг переконати себе, що чоловіки й жінки, яких я зустрічав, не були звірами в людському вигляді, які поки ще зовні схожі на людей, але незабаром знову почнуть змінюватися й проявляти свої звірині інстинкти…», «…мені здається, що під зовнішньою оболонкою ховається звір, і переді мною незабаром розіграється той жах, що я бачив на острові, тільки ще в більшому масштабі».

Чарльз Прендик не може далі жити в Лондоні. Він віддаляється від шуму великого міста і юрби людей, і до нього поступово приходить заспокоєння. Він вірить, «що все людське, що є в нас, повинне знайти розраду й надію у вічних, всеосяжних законах світобудови, а ніяк не в повсякденних, життєвих турботах, прикростях, страстях».

Додав:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>