Короткий зміст Пісня про Сокола Горький М

Море – величезне, що ліниво зітхає в берега, – заснуло й нерухомо в далечіні, облитої блакитним сяйвом. Воно злилося з небом, відбиваючи його хмари. Потворно вигнуті гори облямовують море, приховують місяць.

Надыр – Рагим – Оглы, старий кримський чабан, важко зітхає, лежачи в морської крайки. Він міркує про людське буття.

Непомітно випливає місяць і “тепер задумливо ллє своє світло на море”. Мандрівник просить Рагима розповісти казку, той погоджується: “Хочеш, я розповім тобі пісню?” – і сумовитим речитативом, намагаючись зберегти своєрідну мелодію пісні, він розповідає. 1

“Високо в гори вповз Уж і ліг там у сирій ущелині, згорнувшись у вузол і дивлячись у море.

“Високо в небі сіяло сонце, а гори спекою дихали в небо, і билися хвилі внизу об камінь…

“А по ущелині, у тьмі й бризах, потік прагнув назустріч морю, гримлячи каменями…

“Весь у білій піні, сивий і сильний, він різав гору й падав у море, сердито виючи.

“Раптом у ту ущелину, де Уж згорнувся, упав з неба Сокіл з розбитими грудьми, у крові на пір’ях…

“З коротким лементом він упав на землю й бився грудьми в неспроможному гніві об твердий камінь…

“Уж злякався, відповз моторно, але незабаром зрозумів, що життя птаха дві – три мінути…

“Підповз він ближче до розбитого птаха й прошипел він їй прямо в очі:

“ – Що, умираєш?

“ – Так, умираю! – відповів Сокіл, зітхнувши глибоко. – Я славно пожив!.. Я знаю щастя!.. Я хоробро бився!.. Я бачив небо… Ти не побачиш його так близько!.. Эх ти, бідолаха!

“ – ну що ж – небо? – порожнє місце… Як мені там плазувати? Мені тут прекрасно… Тепло й сиро!

“Так Уж відповів вільному птахові й посміхнувся в душі над нею за ці бредні.

“И так подумав: “Літай иль плазуй, кінець відомий: усе в землю ляжуть, усе порохом буде…”

“Але Сокіл сміливий раптом стрепенувся, підвівся небагато й по ущелині повів очами.

“Крізь сірий камінь вода сочилася, і було задушливо в ущелину темному й пахнуло гнилизною.

“И крикнув Сокіл з тугою й болем, зібравши всі сили:

“ – ПРО, якщо б у небо хоч раз піднятися!.. Ворога пригорнув би я… до ран грудей і… захлинувся б моєї він кров’ю!.. ПРО, щастя битви!..

“А Уж подумав: “Мабуть, у небі й справді пожити приємно, коли він так стогне!..”

“И запропонував він вільному птахові: “А ти підсунься на край ущелини й долілиць кидайся. Бути може, крила тебе піднімуть і поживеш ти ще небагато у твоїй стихії”.

“И мерзнув Сокіл і, гордо крикнувши, пішов до обриву, сковзаючи пазурами по слизу каменю.

“И підійшов він, розправив крила, зітхнув всіма грудьми, блиснув очами й – долілиць скотився.

“И сам, як камінь, сковзаючи по скелях, він швидко падав, ламаючи крила, втрачаючи пір’я…

“Хвиля потоку його схопила й, кров обмивши, одягла в піну, умчала в море.

“А хвилі моря із сумним ревінням об камінь билися… І трупа птаха не видно було в морському просторі…”

“В ущелину лежачи, Уж довго думав про смерть птаха, про страсті до неба. “І от глянув він у ту далечінь, що вічно пестить очі мрією про щастя.

“ – А що він бачив, що вмер Сокіл, у пустелі цієї без дна й краю? Навіщо такі, як він, умерши, бентежать душу своєю любов’ю до польотів у небо? Що їм там ясно? А я адже міг би довідатися все це, злетівши в небо

хоч ненадовго.

“Сказав і – зробив. У кільце згорнувшись, він прянул у повітря й вузької

стрічкою блиснув на сонце.

“Породжений плазувати – літати не може!.. Забувши про це, він упав на

камені, але не вбився, а розсміявся…

“ – Отож у чому принадність польотів у небо! Вона – у паденье!.. Смішні птахи! Землі не знаючи, на ній тужачи, вони прагнуть високо в небо й шукають життя в пустелі пекучої. Там тільки порожньо. Там багато світла, але немає там їжі й немає опори живому тілу. Навіщо ж гордість? Навіщо докори? Потім, щоб нею прикрити шаленість своїх бажань і сховати за ними свою непридатність для справи життя? Смішні птахи!.. Але не обдурять тепер вуж більше мене їхньої мови! Я сам усе знаю! Я – бачив небо… Злітав у нього я, його виміряв, пізнав паденье, але не розбився, а тільки міцніше в себе я вірю. Нехай ті, що землю любити не можуть, живуть обманом. Я знаю правду. І їхнім закликам я не повірю. Землі створіння – землею живу я. “І він згорнувся в клубок на камені, пишаючись собою. “Блищало море, усе в яскравому світлі, і грізно хвилі об берег билися. “У їхньому левиному ревінні гриміла пісня про гордого птаха, тремтіли скелі від їхніх ударів, тремтіло небо від грізної пісні: “Шаленості хоробрих поїсти ми славу! “Шаленість хоробрих – от мудрість життя! Про сміливий Сокіл! У бої з ворогами минув ти кров’ю… Але буде час – і краплі крові твоєї гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя й багато сміливих серць запалять божевільною спрагою волі, світла! “Пускай ти вмер!.. Але в пісні сміливих і сильних духом завжди ти будеш живим прикладом, закликом гордим до волі, до світла! “Шаленості хоробрих поїсти ми пісню!..” …Мовчить опалова далечінь моря, співучо хлюпають хвилі на пісок, і я мовчу, дивлячись у далечінь моря. На воді усе більше срібних плям від місячних променів… Наш казанок тихо закипає. Одпа із хвиль грайливо вскатывается на берег і, зухвало шумлячи, повзе до голови Рагима. – Куди йдеш?.. Пшла! – махає на неї Рагим рукою, і вона покірно скачується назад у море. Мені нітрохи не смішна й не страшна витівка Рагима, що одухотворяє хвилі. Всі навкруги дивиться дивно жваво, м’яко, ласкаво. Море так переконливо спокійно, і відчувається, що у свіжому подиху його на гори, що ще не охолонули від денної спеки, сховано багато потужної, стриманої сили. По темно – синьому небу золотим візерунком зірок написане щось урочисте, чарівне душу, що бентежить розум солодким очікуванням якогось одкровення. Все дрімає, але дрімає чуйно, і здається, що от у наступну секунду все стрепенеться й зазвучить у стрункій гармонії неизъяснимо солодких звуків. Ці звуки розповідять про таємниці миру, роз’яснять їхньому розуму, а потім погасять його, як примарний вогник, і захоплять із собою душу високо в темно – синю безодню, звідки назустріч їй трепетні візерунки зірок теж зазвучать чудовою музикою одкровення…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>