Короткий зміст Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив Салтиков – Щедрін М. Е

Два легковажних генерали на пенсії опинилися на незаселеному острові. “Служили генерали все життя в якійсь реєстратурі; там народилися, виховувалися й зостарилися, отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали, крім: "Прийміть запевнення в зробленій моїй повазі й відданості"”. Один раз генерали прокинулися – глядь, а вони лежать на березі й нічого немає на жодному, ні на іншому, крім нічної сорочки так ордена на шиї. Генерал, що служив учителем каліграфії, був небагато розумніше іншого. Він пропонує пройти по острові й пошукати їжі. Але от куди йти? Генерали не можуть визначити, де захід, де схід. Острів рясний, отут є всі, але генерали мучаються голодом, а добути нічого не можуть. Знаходять лише “Московські відомості”, де, як на зло, описуються розкішні обіди. Від голоду генерали ледве не з’їдають один одного. Колишній учитель каліграфії придумав: треба знайти мужика, що і буде про їх піклуватися. “Довго вони бродили по острові без усякого успіху, але нарешті гострий захід полов’яного хліба й кислої овчини навів їх на слід”. Дивляться, під деревом спить ледар – мужик. Побачив він генералів, хотів бігти, але вони намертво вцепились у нього. Мужик починає працювати: нарвав генералам по десятку спілих яблук, а собі взяв одне, кисле; покопався в землі й добув картоплі; потер два шматки дерева друг об друга – і одержав вогонь; зробив сільце із власних волось – і піймав рябчика. І стільки наготував їжі, що генерали навіть подумали, чи не дати й “тунеядцу” шматочок? Перш ніж лягти відпочити, мужик за наказом генералів в’є мотузку, і ті прив’язують його до дерева, щоб не втік. Через два дні мужик так наловчився, що “став навіть у пригорщі суп варити”. Генерали ситі й задоволені, а в Петербурзі тим часом скапливаются їхні пенсії. Сидять генерали так почитують “Московські відомості”. Але от вони скучили. Мужик побудував човник, вистелив її дно лебедячим пухом, уклав генералів і, перехрестившись, поплив. “Скільки настрашитися генерали під час шляху від бур і вітрів різних, скільки вони лаяли мужичину за його дармоїдство – того ні пером описати, ні в казці сказати”. Але от нарешті й Петербург. “Сплеснули куховарки руками, побачивши, які в них генерали стали ситі, білі так веселі! Генерали напилися кава, наїлися здобних булок, поїхали в казначейство й одержали купу грошей. Однак і про мужика не забули; вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>