Короткий зміст Процес Кафка Ф – Часть 1

Процес

Суть случившегося події безпристрасно викладена в першій же фразі добутку. Прокинувшись у день свого тридцятиріччя, Йозеф К. виявляє, що він перебуває під арештом. Замість служниці зі звичним сніданком на його дзвінок входить незнайомий пан у чорному. У сусідній кімнаті виявляються ще кілька сторонніх людей. Вони чемно сповіщають захопленого врасплох К., що «початок його справі покладена й у належний час він все довідається». Ці непрошено вторгшиеся до нього в житло люди й смішать, і обурюють, і вражають К., що не почуває за собою ніякої провини. Він не сумнівається ні на мінуту, що подія не більш ніж дике непорозуміння або грубий жарт. Однак всієї його спроби що – небудь з’ясувати натрапляють на непроникну чемність. Хто ці люди? З якого вони відомства? Де ордер на його арешт? Чому в правовій державі, «де всюди панує мир, всі закони непорушні», допускається подібна сваволя? На його роздратовані питання даються поблажливі відповіді, що не проясняють істот справи. Ранок кінчається тим, що відвідувачі пропонують К. відправитися, як завжди, на його службу в банк, оскільки, як вони говорять, поки лише ведеться попередній наслідок по його справі й він може виконувати свої обов’язки й взагалі вести звичайне життя. Виявляється, що серед незнайомців, що здійснювали арешт К., присутні троє його колег по банку – настільки безбарвних, що сам К. спочатку навіть їх не визнав. Вони супроводжують його на таксі в банк, зберігаючи незворушне ввічливе мовчання.

Дотепер К. мав всі підстави вважати себе людиною щасливим, оскільки займав міцне, солідне положення. У великому банку він працював на посаді прокуриста, у нього був просторий кабінет і багато помічників у розпорядженні. Життя текло цілком спокійно й розмірено. Він користувався повагою й колег, і своєї господарки по пансіоні фрау Грубах. Коли після роботи К. повернувся додому, він саме із фрау Грубах першої обережно заговорив про ранковий візит і був сильно здивований, що та виявилася в курсі справи. Вона порадила К. не приймати подію близько до серця, постаратися не нашкодити собі, а під кінець розмови поділилася з ним своїм припущенням, що в його арешті є щось «наукове».

Зрозуміло, К. і без того не збирався як – або серйозно ставитися до інциденту. Однак мимо волі він випробовував якесь сум’яття й порушення. Інакше хіба міг би він зробити в той же вечір зовсім дивний учинок? Наполігши на важливій розмові, вона зайшов у кімнату до здивованої молоденької сусідки по пансіоні, і справа скінчилася тим, що він став жагуче цілувати її, чого ніколи не допустив би колись.

Проходить кілька днів. К. напружено працює в банку й намагається забути дурний випадок. Але незабаром по телефоні його повідомляють, що в неділю призначений попередній наслідок по його справі. Форма цього повідомлення знову досить чемна й попереджувальна, хоча як і раніше нічого не зрозуміло. З одного боку, пояснюють йому: усі зацікавлені скоріше закінчити процес, з іншого боку – справа вкрай складне, і тому наслідок повинне вестися з усією старанністю. К. у замисленості залишається стояти в телефону, і в цій позі його застає заступник директора – його давній схований недоброзичливець.

У неділю К. встає раніше, старанно одягається і їде на окраїну по зазначеній адресі. Він довго плутає в непоказних робочих кварталах і ніяк не може знайти потрібне місце. Зовсім зненацька він виявляє мета свого візиту в одній з бідних квартир. Жінка, що стирає білизну, пропускає його в залу, повнісіньким народом. Всі особи стерті, непримітні й сумовиті. Люди коштують навіть на галереї. Людина на підмостках строго говорить К., що той спізнився на годину й п’ять мінут, на що герой, що розгубився, бурмоче, що все – таки прийшов. Після цього К. виступає вперед і рішуче починає говорити. Він твердо має намір покінчити із цією марою. Він викриває методи, якими ведеться так званий наслідок, і сміється над жалюгідними зошитами, які видають за документацію. Його слова повні переконливості й логіки. Юрба зустрічає їхній те реготом, то ремством, то оплесками. Кімната заповнена густим чадом. Закінчивши свій гнівний монолог, К. бере капелюх і віддаляється. Його ніхто не затримує. Тільки у дверях неприязно мовчали до того слідчий звертають увагу К. на те, що той позбавив себе «переваги», відмовившись від допиту. К. у відповідь регоче й у серцях обзиває його мерзотою.

Проходить ще тиждень, і в неділю, не дочекавшись нового виклику, К. сам відправляється по знайомій адресі. Та ж жінка відкриває йому двері, повідомляючи, що сьогодні засідання немає. Вони вступають у розмову, і К. з’ясовує, що жінка в курсі його процесу й зовні повна співчуття до нього. Вона виявляється дружиною якогось судового служителя, якому без більших моральних роздирань змінює з ким потрапило. К. раптом почуває, що і його неминуче тягне до неї. Однак жінка вислизає від нього з якимось студентом, що раптово з’явився в приміщенні. Потім на зміну зниклій парочці є обманутий чоловік – служитель, що нітрохи не журиться із приводу легковажності чоловіки. І цей тип також виявляється цілком присвяченим у хід процесу. І він готовий давати К. корисні ради, посилаючись на свій багатий досвід. К. він іменує обвинувачуваним і люб’язно пропонує йому, якщо той не квапиться, відвідати канцелярію. І от вони піднімаються по сходам і йдуть якимись довгими темними проходами, бачать за ґратами чиновників, що сидять за столами, і рідких відвідувачів, що очікують чогось. «Ніхто не випрямлювався на весь зріст, спини сутулилися, коліна згиналися, люди стояли як злиденні». Все це теж були обвинувачувані, як сам К.

Зібравшись покинути цей сумовитий заклад, К. на сходах раптом випробовує невідомий йому колись приступ миттєвої непритомної слабості, що із зусиллям переборює. Невже його тіло збунтувалося, миготить у нього думка, і в ньому відбувається інший життєвий процес, не той колишній, котрий протікав з такою легкістю?..

Насправді все обстоит ще більш складно. Не тільки здоров’я, але й психіка, і весь спосіб життя К. у результаті дивних подій неминуче, хоча й непомітно, змінюються. Начебто ці зміни не очевидні, але з невблаганністю долі К. поринає в дивне, грузле, що не залежить від його волі й бажання Щось, іменоване в цьому випадку Процесом. У цього процесу якийсь свій хід, своя прихована логіка, схована від розуміння героя. Не відкриваючи суті, явище з’являється К. своїми маленькими частковостями, вислизаючи від його завзятих спроб що – небудь зрозуміти. Наприклад, виявляється, що, хоча К. намагається нікому не розповідати про свій процес, практично всі навколишні чомусь у курсі що відбувається – колеги по роботі, сусіди по пансіоні й навіть випадкові зустрічні. Це вражає К. і позбавляє його колишньої впевненості. Виявляється також, що до процесу якимось образом причетні зовсім різні люди, і в результаті сам К. починає підозрювати кожного з навколишніх.

Трапляються й зовсім уже неймовірні речі. Так, один раз, затримавшись на службі допізна, К. у коридорі чує подихи, що доносяться з комори. Коли він ривком розорює двері, те, не вірячи своїм очам, виявляє трьох зігнутих чоловіків. Один з них виявляється екзекутором, а двоє підлягають покаранню різками. При цьому, як вони, пхикаючи, пояснюють, причина пороття – К., що поскаржився на них слідчому в тім самому викривальному мовленні. На очах здивованого К. екзекутор починає обсипати нещасних ударами.

Ще одна важлива деталь що відбувається. Всі, з ким у цій історії зіштовхується К., звертаються з ним підкреслено чемно й иезуитски запобігливо, усе охоче вступають у роз’яснення, а в результаті виходить, що окремо все можна пояснити й зрозуміти, притім що ціле усе більше ховається під покривом выморочного абсурду. Частковості підмінюють ціле, остаточно збиваючи героя з користі. К. змушений мати справа лише із дрібними виконавцями, які охоче розповідають йому про свої власні проблеми і які виявляються як би невинними в що відбувається, а саме вище начальство, що він думає відповідальним за всі, залишається для нього невідомим і недоступним. Він веде бій з якоюсь системою, у яку й сам непоправно вписаний.

Так він рухається по колах свого процесу, затягаючись у лійку дивних і безликих процедур, і чим більше він прагне захистити себе, тим вірніше шкодить своїй же справі. Один раз до нього на службу заходить родич – дядько, що приїхав із провінції. Як і слід було сподіватися, дядько теж уже наслышан про процес і страшно стурбований. Він наполегливо тягне К. до свого знайомого адвоката, що повинен допомогти. Адвокат виявляється хворий, він приймає дядька й К. у постелі. Він, зрозуміло, теж більш ніж знаючий про лихо, що осягло К. За адвокатом доглядає жвава молода доглядальниця по ім’ю Ліні. Коли в ході довгої й нудної розмови К. виходить із кімнати, Ліні захоплює його в кабінет і прямо там, на килимі, спокушає його. Дядько возмущенно вичитує племінника, коли через якийсь час вони з К. залишають будинок адвоката, – знову К. нашкодив сам собі, адже неможливо було не догадатися про причину його довгої отлучки з кімнати. Втім, адвокат аж ніяк не відмовляється від захисту К. І той ще багато разів приходить до нього й зустрічається з його Ліні, що чекає, – вона охоче дарує К. свої пещення, однак від цього не стає героєві ближче. Як і інші жінки цього роману – включаючи маленьких нахабних нимфеток, що зринають в одному епізоді, – вона лукава, непостійна й раздражающе, томливо порочна.

К. втрачає спокою. На роботі він неуважний, похмурий. Тепер його не залишає утома й під кінець долає застуда. Він боїться відвідувачів і починає плутатися в ділових паперах, жахаючись, що дає привід для невдоволення. Заступник директора вже давно коситься на нього. Один раз К. доручають супроводжувати якогось приїжджого італійця. Незважаючи на нездужання, він під’їжджає до центрального собору, де призначена зустріч. Італійця ніде немає. К. входить у собор, вирішуючи перечекати отут дощ. І раптом в урочистому півмороку його окликає по ім’ю строгий голос, що пролунав під самими зводами. Священик, що називає себе капеланом в’язниці, вимогливо задає К. питання й повідомляє, що з його процесом справа обстоит погано. К. слухняно погоджується. Він уже й сам це розуміє. Священик розповідає йому притчу про верховний Звід законів і, коли К. намагається заперечити її тлумачення, назидательно вселяє, що «треба тільки усвідомити необхідність усього».

И от пройшов рік і наступив вечір напередодні наступного дня народження К. Біля дев’яти годин до нього на квартиру з’явилися два пани в чорному. К. немов очікував їх – він сидів на стільці у дверей і повільно натягав рукавички. Він не бачив підстав робити який – небудь опір, хоча до останнього випробовував пристыженность від власної покірності.

Вони мовчачи вийшли з будинку, пройшли через все місто й зупинилися в занедбаної маленької каменоломні. З К. зняли піджак і сорочку й уклали головою на камінь. При цьому жести й рухи стражів були вкрай попереджувальні й чемні. Один з них дістав гострий ніж. К. краєм свідомості відчув, що повинен сам вихопити цей ніж і встромити його в себе, але сил у нього на це бракувало. Останні думки його були про суддю, якого він так ніколи й не бачив, – де він? Де високий суд? Може бути, забуті ще якісь аргументи, які могли б зберегти йому життя?..

Але в цю мить на його горло вже лягли руки першого пана, а другий устромив йому ніж глибоко в серце й двічі повернув. «Погаслими очами К. бачив, як обоє пана в самої його особи, прильнув щокою до щоки, спостерігали за розв’язкою. «Як собака», – сказав він, начебто цій ганьбі призначена було пережити його».

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>