Короткий зміст Пуритани Скотт В – Часть 1

Пуритани

5 травня 1679 р. у тиху глушину Верхній Уорд Клайдсдейл, містечко В Шотландії, на щорічний огляд прибувають всі нові учасники. Ошатні дами й кавалери, строката юрба зевак. Картина цілком мирна. Але це тільки здається. Таємна Рада, вищий орган виконавчої влади в Шотландії, нещадно карав тих васалів, Які пропускали без достатніх підстав огляд. Навіть управитель багатого маєтку Тиллитудлема Гарриоон, набираючи учасників огляду, натрапив на опір матінки Моз, що обдурила його, заявивши, що її син Кадди Хедриг хворий. Довелося брати замість нього Гусеняти Джибби – кволого парубійка, що мало трагічні наслідки.

Шотландія в цей час переживала останні роки епохи релігійних воєн. Торуй і віги, протестанти – пуритани й католики ворогували між собою по релігійних переконаннях.

Але повернемося на огляд. Серед прибулих – власниця Тиллитуддема – удова леді Маргарет Белленден із чарівною внучкою Эдит. Після різних змагань у спритності й силі починалося головне Змагання – за звання «Капітана Попки». Підвішувалася тушка птаха, утикана різнобарвним пір’ям, що робило її схожої на папугу – звідси й назва. Потрібно було бути дуже влучним і спритним стрільцем, щоб потрапити в настільки маленьку мішень.

У фіналі змагання залишилися двоє. Один з них – Генрі Мор – Тон, син покійного пресвітеріанського начальника. Він «успадкував від батька безстрашну відвагу й стійкість, непримиренне відношення до будь – якого виду насильства, як у політику, так і в релігії Його прихильність своїм переконанням, не вирощена на дріжджах пуританського духу, була вільна від усякого фанатизму». Його суперник – шляхетний лорд Эвендел, людина богатый, знатного роду, прихильник королівської влади й поважна особа в країні. Після трьох спроб переміг Генрі Мортон. Надалі їхні долі не раз ще переплетуться – обоє вони зачаровані Эдит.

Генрі Мортон скромно святкує свою перемогу в кабачку «Притулок». Королівський сержант Босуэл задирає одного незнайомця, зайнятого вечерею. Сутичка закінчується перемогою незнайомця, що змушений покинути «Притулок». Він нав’язує в супутники Генрі Мортону. По дорозі вони зустрічають стару жінку, що попереджає про засідку королівських солдатів. Незнайомець просить укрити його на ніч. Генрі Мортон коливається, – незнайомець йому неприємний. Крім того, після смерті батька він живе у свого дядька, досить скупого, котрого не хоче наражати на небезпеку. Тоді незнайомець називає своє ім’я – Берли Белфур. Мортону називав це ім’я батько. Вони були друзями, Белфур урятував Мортона – Старшого від смерті. Але вони розійшлися з ворожістю друг до друга від того, що Белфур став шаленим фанатиком і зв’язав свою долю з партією протестуючих. Мортон ще не знає, що Белфур – убивця архієпископа Сент – Ендрю. Вірний сыновнему боргу й уродженому людинолюбству, він дає притулок Белфуру в стайні дядька.

Зустріч із Белфуром трагічно позначилася на долі Мортона. Наступного дня його заарештовує сержант Босуэл. З понять честі Генрі Мортон не заперечує, що ховав Белфура, але він не знав, що Белфур брав участь у звірячому вбивстві архієпископа, і, крім того, він виконував обов’язок перед пам’яттю батька. Генрі Мортон сподівається, що ці обставини значно зм’якшать його провину, і чекає справедливого суду.

Трохи пізніше заарештовують селянина Кадди Хедрига і його мати. Справа була так. Коли все роз’їжджалися зі змагань, Гусеня Джиб6і, не в силах подолати з величезними ботфортами, так замучал шпорами кінь, що вона початку взбрыкивать. Горе – Воїн став загальним посміховищем до великого обурення леді Маргарет Белленден, що тільки тепер довідалася, що матінка Моз відмовилася послати на огляд свого сина. Леді Мортон дорікає матінку Моз, що живе, не терплячи потреби, у невдячності. Уперта фанатичка згодна краще залишити насиджене гніздо, але не поступитися своїми релігійними переконаннями. Не допомагають умовляння сина Кадди, якому властивий природний селянський розум і зовсім далекий непримиренність матері. Кривдно залишати йому рідне вогнище й через служницю Эдит – Дженни Деннисон, у яку він закоханий. Але справа зроблена. Вони відправляються в садибу дядька Мортона – Милнвуд, де сподіваються знайти притулок. Коли ж до старого Милнвуду прийшли солдати, матінка Моз вибухнула лайкою й прокльонами. Кадди ніяк не міг неї зупинити. Її люті нападки збільшили положення Генрі Мортона й стали причиною арешту її сина і її самої. Солдати, що робили арешт, звичайно, не преминули попотчеваться вином і вымогнуть грошей у старого дядюшки, обіцяючи звертатися помягче із племінником.

Загін треба в Тиллитудлем. Тут Генрі Мортон і інші арештовані чекають рішення своєї долі. Эдит за допомогою своєї моторної служниці Дженнис і гаманця одержує побачення з Генрі. Довідавшись, що його доля буде вирішувати Джон Грэм Клеверхауз, такий же фанатик, як Белфур, тільки із протилежного табору, вона посилає з нарочним записку своєму дядькові майорові Белленду, старому другові Клеверхауза.

Але ніяке заступництво й турбота не змогли змінити рішення старого вояка – розстріл. Генрі Мортон не мерзнув на допиті, відмовився відповідати на питання Клеверхауза. Він вимагав судна, а Клеверхауз уважав достатнім свій власний суд. Так Генрі Мортон зіштовхується зі сваволею влади, і це обурює його справедливе серце.

Два фанатики вирішили долю талановитого, чесного юнака, спільними зусиллями поставивши його поза законом. Однак в останній момент його рятує лорд Эвендел, що у свій час зробив послугу Клеверхаузу.

У замок приходить повідомлення, що прихильники Белфура повстали. Незважаючи на значну чисельну перевагу повсталих і зручність їхньої позиції, Клеверхауз вирішує атакувати супротивника. Гинуть шотландці й з тої й з іншої сторони. Королівські війська змушені відступити. Від вірної смерті лорда Эвендела тепер рятує Мортон. Він допомагає йому бігти. Эвендел втратив багато крові й не доїхав би до замка, але його дала притулок і перев’язала його рани сліпа баба, що у свій час попередила Белфура про засідку. Вона істинно віруюча, їй байдуже, якого віросповідання людин – якщо він у лиху, йому потрібно допомогти.

Генрі Мортон і Кадди, що став йому прислужувати, виявилися в стані Белфура. Були тут люди, «осяяні духовною гордістю» і «затьмарені шаленим фанатизмом», були тут і невпевнені, стурбовані, що жалують, що прийняли поспішне рішення. Згоди не спостерігалося навіть серед духовних пастирів повсталих. Непримиренні проповідники Мак Брайер і Тимпан не приемлют позицію пастиря, що прийняв індульгенцію, Питера Паундтекста…

Берли розраховував, увівши Генрі Мортона в Раду, одержати людину, якою легко маніпулювати. Але він прикро помилився – Генрі Мортон звик думати самостійно, його мозки не були затуманені ніяким фанатизмом, і він звик твердо керуватися людинолюбством і терпимістю.

Перше серйозне зіткнення відбулося в них через долю мешканців Тиллитудлема, що осаджують перемігші повстанці.

Авакум Многогневный, юродивий, мовлення якого вважали пророчими, зажадав смерті для всіх, і «нехай трупи їх стануть туком для землі їхніх батьків». Його підтримували злісні фанатики – священики Тимпан і Мак Брайер. Паундтекст думає, що в Многогневного вселився диявол, після того як вороги довгий час тримали його в ув’язненні. Генрі Мортону здається все це мерзенністю й святотатством. У гніві він хоче покинути табір, Берли його дорікає, що він надто швидко видихнув. Він приводить у приклад парламентські армії тисяча шістдесят сорокового року, у яких служив батько Мортона.

На що Генрі заперечує: «Але їхніми діями мудро керували, а їх нестримна релігійна запопадливість знаходила для себе вихід у молитвах і проповідях, не вносячи жорстокості в їхнє поводження».

Берли вдалося переконати юнака залишитися. Його відправляють на чолі армії, щоб вибити Клеверхауза із Глазго. Мортон неохоче йде на це – його турбує доля захисників Тиллитудлема.

Мортон успішно керує воєнними діями. Повстанці займають Глазго. Таємна Рада Шотландії вражений розмірами опору й паралізований страхом. У воєнних діях наступає затишок. Мортон, мучимый невідомістю, вертається назад. Він довідається, що Белфур взяв у полон лорда Эвендела, що зробив вилазку для видобутку провіанту, тому що захисники маєтку голодують. Служниця Эдит Дженни, що пробралася із замка, розповідає про жахливе положення жителів маєтку – вони голодують, а солдати, покликані їх захищати, готові підняти бунт. Генрі Мортон домагається в Берли віддачі під його охорону лорда Эвендела. І вночі тайкома переправляє всіх жителів замка до герцога Монмуту в Единбург, вручаючи Эвенделу лист, у якому викладаються основні причини повстання, з усуненням яких більша частина повстанців складе зброю. Генрі Мортон ратує за мир, він бачить безглуздість війни й саме цим, а не тільки любов’ю до Эдит, продиктований його вчинок. Ця місія була б успішної, будь всі віги настільки ж помірні у своїх вимогах, як Мортон, а всі прихильники короля торуй – безсторонні в оцінці подій.

Белфур у сказі через звільнення Эвендела й мешканців маєтку Тиллитудлем. Він скликає військову раду, щоб вирішити, що робити далі. На цій раді, піддаючись лютим нападкам Берли, Тимпана й Эфраима Мак Брайера, Генрі Мортон мужньо захищає свою позицію – висновок миру на почесних умовах, що забезпечують волю вірувань і недоторканність повстанців. Його підтримує Паундтекст. І невідомо, чим би закінчилася ця рада, якби гінці не повідомили, що герцог Монмут уже на шляху до них зі значним військом.

У який раз Генрі Мортон береться за миротворчу місію – він згодний поїхати в стан Монмута для переговорів.

Монмут і його генерали – Дэлзела й Клеверхауз – згодні вести переговори за умови повної здачі зброї. Клеверхауз визнає свою провину перед Мортоном і пропонує йому порятунок. Але Мортон уважає безчесним покинути своїх товаришів. Місія Мортона дала повсталу відстрочку на одна година.

Повернувшись до своїм, Мортон ще раз намагається їх схилити до миру. Але марне…

Армія просвитериан розгромлена. Генрі Мортон виявляється в руках самих крайніх фанатиків зі свого табору – камеронцев на чолі з Мак Брайером. Від страти його рятує Клеверхауз, якого покликав на допомогу вірний Кадди.

Таємна Рада судить повстанців. Він помилував Кадди, але Генрі Мортона присудив до вигнання. Однак лорд Эвендел і Клеверхауз, відправляючи Мортона в Голландію, постачили його рекомендаційними листами.

А Беркли Белфур знову зумів зникнути від відплати.

Пройшли роки. Почалася нова ера в історії Шотландії. Відбулася зміна династій. Король Вільгельм був розсудливо терпимий, і країна уникла жахів громадянської війни. Люди приходили потроху в себе й замість політичних і релігійних дебатів займалися своїми звичними справами – хліборобством і ремеслом. Переможні віги відновили як національна релігія пресвітеріанство, але далеке від крайностей нонконформістів і камеронцев. Тільки лише Грэм Клеверхауз, очолюючи купку незадоволених новим порядком, ховався в горах, так якобиты, що стали опальною партією, улаштовували таємні збіговиська. Це були останні вогнища опору. Час релігійних воєн для Європи пройшло.

А що ж з нашими героями? Кадди женився на Дженни, займається селянською працею й ростить дітей. Саме в його будинку й зупинився Генрі Мортон, що повернувся на батьківщину інкогніто. Він довідається, що маєток Тиллитудлем у леді Маргарет і Эдит відібрав Бэзил Олифант, їхній далекий родич. Трапилося це завдяки Белфуру, під час розгарбування маєтку похитившему документ, що доводив правий на нього леді Маргарет Белленден. Генрі Мортона вважають загиблої, тому що прийшла звістка, що його корабель зазнала катастрофи. І незабаром відбудеться весілля лорда Эвендела й Эдит Белленден.

Це спонукує Генрі Мортона діяти.

Але спочатку він відвідує будинок свого дядька. Від старої відданої служниці Элисон Уллис він довідається, що дядько його випустив дух і залишив своєму племінникові великий стан. Генрі Мортон розповідає про свою службу на чужині, у Швейцарії, у провінції, звідки він виїхав у чині генерал – майора.

Генрі Мортон знаходить притулок Белфура за допомогою тої самої старої жінки – Элизабет Мак Люр, що попередила їх про засідку, а потім урятувала лорда Эвендела. Він довідається, що тепер Берли Белфур водить дружбу із Клеверхаузом, а лорд Эвендел не побажав мати з ним справа. І він зненавидів лорда за це.

Мортон застає Берли з Біблією й оголеним палашем у руках. Мортону потрібний був документ на маєток, але Берли спалив його на багатті й спробував убити Мортона. Мортон вислизає від нього.

Баба Мак Люр повідомляє Мортону про замах, що готується, на лорда Эвендела, організованому Бэзилом Олифантом, що давно домагається руки Эдит і хоче забрати щасливого суперника. Кавалерійський загін на чолі з Олифантом і Белфуром улаштовує засідку Эвенделу. Куля Кадди вбиває Олифанта, Белфур теж гине, унеся із собою кілька життів. Гине й лорд Эвендел. І ніщо тепер не перешкоджає щастю Генрі Мортона й Эдит Белленден, А Кадди із захватом повернувся у свій будинок у Тиллитудлеме й зайнявся найважливішим на землі справою – хліборобством

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>