Короткий зміст Смерть Вазир – Мухтара Тынянов Ю. Н

14 березня 1828 р. гарматним пострілом з Петропавловской міцності жителі столиці були сповіщені про висновок миру з Персією. Трактат про світ привезений з головної квартири російської армії в Тегерані колезьким радником Грибоєдовим. На прийомі в імператора Грибоєдову вручають орден Ганни другого ступеня з алмазами й чотири тисячі червінців, які він відразу віддає своєї матері Настасье Федорівні, егоїстичній марнотратці. Грибоєдов байдужний до що відбувається, він сухий і «желт, як лимон». Чужий для всіх, він підтримує дружбу лише з «самим забавним із всієї літературної сволоти» Фаддеем Булгариным, що не заважає йому, втім, завести любовний зв’язок із дружиною Фаддея – Леночкой.

Грибоєдов розробив проект перетворення Закавказзя не силою зброї, а економічним шляхом, запропонував створити там єдине суспільство виробників – капіталістів. Він шукає підтримки в міністра закордонних справ Нессельроде й директори департаменту Родофиникина. До Родофиникину в той же самий час устигає навідатися доктор Макниль, член англійської місії в Тебрізі, ведучий свої інтриги в Персії. Через Макниля Грибоєдову передається лист від Самсон – Хана – у минулому вахмістра Самсона Макинцева, що прийняло в полоні мусульманство й російський батальйон, що очолив, що брав участь у війні на стороні персів. Самсон – Хан разом з іншими «добровільними полоненими» не бажає вертатися на «колишню батьківщину».

Після аудієнції в Миколи I Грибоєдов призначається повноважним міністром Росії в Персії й зводиться в чин статського радника. Проект же його захований у довгий ящик. На обіді в Булгарина Грибоєдов читає уривки зі своєї нової трагедії, розмовляє з Пушкіним. Швидкий і щасливий Пушкін, незважаючи на свою доброзичливість, викликає в Грибоєдові роздратування. З почуттям образи залишає поет – дипломат Петербург, розуміючи, що, доручивши йому одержати з персів контрибуцію («куруры»), влада відправляє його «на поживу».

Грибоєдова всюди супроводжує слуга Сашка, Олександр Грибів. В Екатеринограде до них приєднується призначений Грибоєдову в секретарі Мальцов і доктор Аделунг. У Тифлисе Грибоєдов зустрічається зі своєю нареченою Ніною Чавчавадзе, одержує благословення на шлюб від її батьків. У цей час сюди приходить із трофеями з Персії зведений гвардійський полк, у складі якого чимало учасників повстання на Сенатській площі в 1825 р. Двоє офіцерів говорять про Грибоєдова, якого вони бачили на терасі «у позлащенном мундирі», і один з них засуджує автора «Горя від розуму», що дійшов, на його думку, «до ступенів відомих».

На Кавказі Грибоєдов відвідує головнокомандуючого графа Паскевича, що передає грибоедовский проект на відкликання засланому декабристові Бурцеву. Але, на жаль, цей ліберал аж ніяк не підтримує свого колишнього однодумця: «З тієї причини, що ви нову аристокрацию грошову створити хочете я буду всіляко проект ваш губити». Грибоєдов переносить важку лихоманку, а потім одержує найвище веління покинути Тифлис. Він вінчається з Ніною й разом з нею відбуває в Персію, де його відтепер будуть у відповідності з високим чином іменувати Вазир – Мухтаром.

Приступившись до нової посади, Грибоєдов стикається із серйозними труднощами. Розорені війною перси не в змозі виплачувати куруры. Що терпить на Кавказі невдачі Паскевич вимагає висновку з Персії росіян підданих. Залишивши Ніну в Тебрізі, Грибоєдов їде в Тегеран, де представляється перському шахові. Живучи в прекрасному будинку, що личить його званню, Вазир – Мухтар усе сильніше відчуває самітність і тривогу. Слугу Сашку жорстоко б’ють на базарі. Грибоєдов дає притулок двом жінкам з Кавказу, ніколи викраденим персами й тепер біг з гарему. У російському посольстві знаходить притулок і євнух Ходжа – Мірза – Якуб, вірмен по походженню, що було російський підданий. Все це викликає гостру ворожість до Вазир – Мухтару з боку ревнителів шаріату. При мовчазній згоді шаха вони повідомляють священну війну – «джахат» ненависному «кяфиру в окулярах». Грибоєдов доручає секретареві Мальцеву скласти ноту про небезпеку для російських підданих подальшого перебування в Тегерані. У ніч на тридцяте січня 1829 р. він веде розмову «зі своєю совістю, як з людиною» – про невдалу службу, про «неуспіх» у словесності, про його вагітну дружину, що очікує. Грибоєдов готовий до смерті й переконаний, що чесно виконував свій борг. Він засипає спокійним і глибоким сном.

До будинку Вазир – Мухтара наближається лиховісна й шумна юрба: мулли, ковалі, торговці, злодії з відрубаними руками. Грибоєдов командує козаками, але оборону вдається тримати недовго. фанатики, Що Озвіріли, убивають Ходжу – Мірзу – Якуба, Сашку, доктори Аделунга. Тільки боягузливому секретареві Мальцеву вдається уцелеть, підкупивши персиянских стражників і сховавшись у згорнутому килимі.

Вазир – Мухтар роздертий людьми, що вважають його винуватим у війнах, голоді, утисках, неврожаї. Голову його насаживают на тичину, тіло три дні волочать по вулицях Тегерана, а потім кидають у вигрібну яму. У Ніни в цей час у Тифлисе народжується мертва дитина.

У Петербург приїжджає для улагоджування інциденту принц Хозрев – Мірза з дорогоцінним діамантом Надир – Шах у подарунок імператорові. Нещаслива тегеранська подія віддана вічному забуттю. Російський уряд вимагає лише видати тіло Вазир – Мухтара. «Грибоеда» шукають у канаві серед трупів, знаходять тіло однорукої людини, прикладають руку з перснем. «Вийшов Грибоед». У простому дощатому ящику тіло везуть на гарбі в Тифлис. По дорозі гарбу зустрічає верхівковий у картузі й чорній бурці – це Пушкін. «Що везете?» – «Грибоеда».

Додав:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>