Короткий зміст Стрибуха Чехов А. П

Осип Іванович Димов, титулярний радник і лікар тридцяти одного року, служить у двох лікарнях одночасно: ординатором і прозектором. З дев’яти годин ранку й до полудня приймає хворих, потім їде розкривати трупи. Але його доходів ледь вистачає на покриття витрат дружини – Ольги Іванівни, двадцяти двох років, божевільної на талантах і знаменитостях у художнім і артистичному середовищі, яких вона щодня приймає в будинку. Пристрасть до людей мистецтва підігрівається ще тим, що вона сама небагато співає, ліпить, малює й володіє, як затверджують друзі, недовиявленим талантом у всім відразу. Серед гостей будинку виділяється пейзажист і анімаліст Рябовский – «білявих парубків, років двадцяти п’яти, що мав успіх на виставках і продала свою останню картину за п’ятсот рублів» (що рівняється річному доходу від приватної практики Димова).

Димов обожнює дружину. Вони познайомилися, коли він лікував її батька, чергуючи ночами біля нього. Вона теж любить його. У Димові «щось є», – говорить вона друзям: «Скільки самопожертви, щирої участі!» «…у ньому є щось сильне, могутнє, ведмеже», – говорить вона гостям, начебто пояснюючи, чому вона, артистична натура, вийшла за такого «дуже звичайного й нічим не чудової людини». Димів (вона не кличе чоловіка інакше як на прізвище, часто додаючи: «Дай я потисну твою чесну руку!» – що видає в ній відгомін тургеневского «емансипе») виявляється на положенні не те чоловіка, не те слуги. Вона так і називає його: «Мій милий метрдотель!» Димов готовить закуски, мчиться за вбраннями для дружини, що проводить літо на дачі із друзями. Одна сцена виявляє верх чоловічого приниження Димова: приїхавши після важкого дня на дачу до дружини й привезя із собою закусок, мріючи повечеряти, відпочити, він відразу відправляється на поїзді в ніч назад, тому що Ольга має намір наступного дня взяти участь у весіллі телеграфіста й не може обійтися без пристойного капелюшка, плаття, квітів, рукавичок. Ольга Іванівна разом з художниками проводить залишок літа на Волзі. Димів залишається працювати й посилати дружині гроші. На пароплаві Рябовский зізнається Ользі в любові, вона стає його коханкою. Про Димова намагається не згадувати. «Справді: що Димов? чому Димов? яке їй справа до Димова?» Але незабаром Ольга наскучивает Рябовскому; він з радістю відправляє її до чоловіка, коли їй набридає життя в селі – у брудній хаті на березі Волги. Рябовский – чеховський тип «нудьгуючого» художника. Він талановитий, але ледачий. Іноді йому здається, що він досяг межі творчих можливостей, але іноді працює без відпочинку й тоді – створює щось значне. Він здатний жити тільки творчістю, і жінки для нього не багато значать. Димів зустрічає дружину з радістю. Вона не зважується зізнатися у зв’язку з Рябовским. Але приїжджає Рябовский, і їхній роман в’януло триває, викликаючи в ньому нудьгу, у ній – нудьгу й ревнощі. Димів починає догадуватися про зраду, переживає, але не подає виду й працює більше, ніж раніше. Один раз він говорить, що захистив дисертацію і йому, можливо, запропонують приват – доцентуру по загальній патології. По його особі видно, що «якби Ольга Іванівна розділила з ним його радість і торжество, то він простив би їй всі, [...] але вона не розуміла, що значить приват – доцентура й загальна патологія, до того ж боялася спізнитися в театр і нічого не сказала». У будинку з’являється колега Димова Коростелев, «маленький стрижений чоловічок з пом’ятою особою»; з ним Димов проводить весь вільний час у незрозумілі для дружини вчених розмовах. Відносини з Рябовским заходять у глухий кут. Один раз у його майстерні Ольга Іванівна застає жінку, мабуть, його коханку й вирішує порвати з ним. У цей час чоловік заражається дифтеритом, висмоктуючи плівки у хворого хлопчика, чого він, як лікар, не зобов’язаний робити. За ним доглядає Коростелев. До хворого запрошують місцеве світило, доктори Шрека, але він не може допомогти: Димов безнадійний. Ольга Іванівна, нарешті, розуміє облудність і підлість своїх відносин із чоловіком, проклинає минуле, молить Бога про допомогу. Коростелев говорить їй про смерть Димова, плаче, обвинувачує Ольгу Іванівну в тім, що вона погубила чоловіка З нього міг вирости найбільший учений, але недостача часу й домашнього спокою не дозволили йому стати тим, ким він по праву повинен бути. Ольга Іванівна розуміє, що причиною смерті чоловіка була вона, що змушувала його займатися приватною практикою й забезпечувати їй дозвільне життя. Вона розуміє, що в погоні за знаменитостями «проґавила» справжній талант. Вона біжить до тіла Димова, плаче, кличе його, розуміючи, що спізнилася. Розповідь закінчується простими словами Коростелева, що підкреслюють всю безглуздість ситуації: «Так що отут запитувати? Ви ступайте в церковну сторожку й запитаєте, де живуть богаделки. Вони й обмиють тіло й заберуть – усі зроблять, що потрібно».

Додав:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>