Короткий зміст Вогненний ангел Брюсов У. Я

Рупрехт зустрів Ренату навесні 1534 р., вертаючись після десяти років служби ландскнехтом у Європі й Новому Світлі. Він не встиг засвітла добратися до Кельна, де колись учився в університеті й неподалік від якого було його рідне село Лозгейм, і заночував у старому будинку, що самотньо стояв серед лісу. Уночі його розбудили жіночі лементи за стіною, і він, увірвавшись у сусідню кімнату, виявив жінку, що билася в страшних корчах. Відігнавши молитвою й хрестом диявола, Рупрехт вислухав даму, що прийшла в себе, що повідала йому про подію, що стала для неї фатальним.

Коли їй було вісім років, став їй бути ангел, весь як би вогненний. Він називав себе Мадиэлем, був веселий і добрий. Пізніше він возвестил їй, що вона буде святий, і заклинав вести строге життя, нехтувати плотське. У ті дні відкрився в Ренати дарунок чудотворения й в окрузі слыла вона бажаної Господу. Але, досягши віку любові, дівчина захотіла сполучатися з Мадиэлем тілесно, однак ангел перетворився у вогненний стовп і зник, а на її розпачливі благання пообіцяв стати перед нею в образі людини.

Незабаром Рената дійсно зустріла графа Генріха фон Оттергейма, що походило білизною одягів, блакитними очами й золотавими кучерями на ангела.

Два роки були вони несказанно щасливі, але потім граф залишив Ренату один на один з демонами. Правда, добрі парфуми – заступники підбадьорили її повідомленням, що незабаром зустріне вона Рупрехта, що і захистить неї.

Розповівши все це, жінка повелася так, начебто Рупрехт прийняв обітницю служити їй, і вони відправилися шукати Генріха, загорнувши до знаменитої ворожки, що тільки й мовила: «Куди їдете, туди і їдьте». Однак відразу в жаху закричала: «И тече кров і пахне!» Це, втім, не відвернуло їх продовжувати шлях.

Уночі Рената, боячись демонів, залишала Рупрехта при собі, але не дозволяла ніяких вільностей і без кінця говорила з ним про Генріха.

Після прибуття в Кельн вона безрезультатно оббігала місто в пошуках графа, і Рупрехт став свідком нового приступу одержимості, що сменились глибокою меланхолією. Все – таки настав день, коли Рената оживилася й зажадала підтвердити любов до неї, відправившись на шабаш, щоб там довідатися щось про Генріха. Натершись зеленуватою маззю, що вона дала йому, Рупрехт перенісся кудись далеко, де голі відьми представили його «майстрові Леонардові», що змусив його відректися від Добродії й поцілувати свій чорний зад, що смердить, але лише повторили слова ворожки: куди їдете, туди й поїдьте.

Після повернення до Ренати йому нічого не залишалося, як звернутися до вивчення чорної магії, щоб стати володарем тих, до кого він був прохачем. Рената допомагала у вивченні створінь Альберта Великого, Рогерия Бакона, Шпренгера й Инститориса й произведшего особливо сильне на нього враження Агриппы Ноттесгеймского.

На жаль, спроба викликати парфумів, незважаючи на ретельні готування й скрупульозність у проходженні радам чорнокнижників, ледве не закінчилася загибеллю починаючих магів. Було щось, що випливало знати, видимо, безпосередньо від учителів, і Рупрехт відправився в Бонн до доктора Агриппе Ноттесгеймскому. Але великий открестился від своїх писань і порадив від гадань перейти до щирого джерела пізнання. Тим часом Рената зустрілася з Генріхом і той сказав, що не хоче більше бачити її, що їхня любов мерзенність і гріх. Граф складався членом таємного суспільства, стремившегося скріпити християн сильніше, ніж церква, і сподівався очолити його, але Рената змусила порушити обітницю безшлюбності. Розповівши все це Рупрехту, вона пообіцяла стати його дружиною, якщо той уб’є Генріха, що видавало себе за іншого, вищого. У ту ж ніч відбулося перше їхнє з’єднання з Рупрехтом, а на інший день колишній ландскнехт знайшов привід викликати графа на двобій. Однак Рената зажадала, щоб він не смів проливати кров Генріха, і лицар, примушений тільки захищатися, був важко поранений і довго блукав між життям і смертю. Саме в цей час жінка раптом сказала, що любить його, і любить давно, тільки його, і нікого більше. Весь грудень прожили вони, як молоді, але незабаром Ренаті з’явився Мадиэль, що сказав, що тяжкі її гріхи й що треба каятися. Рената зрадилася молитві й посту.

Настав день, і Рупрехт знайшов кімнату Ренати порожній, переживши те, що пережила колись вона, відшукуючи на вулицях Кельна свого Генріха. Доктор Фауст, випробувач елементів, і його чернець, що супроводжував, на прізвисько Мефистофелес запросили до спільної подорожі. На шляху в Трир під час гостевания в замку графа фон Валлена Рупрехт прийняв речення хазяїна стати його секретарем і супроводжувати в монастир святого Улафа, де виявилася нова єресь і куди він відправляється в складі місії архієпископа трирского Іоанна.

У свиті його преосвященства виявився доминиканец брат Фома, інквізитор його святості, відома завзятістю в переслідуванні відьом. Він був настроєний рішуче відносно джерела смути в монастирі – сестри Марії, що одні вважали святий, інші – одержимої бісами. Коли в зал засідання суду ввели нещасну черницю, Рупрехт, покликаний вести протокол, довідався Ренату. Вона зізналася в чаклунстві, у співжитті з дияволом, участі в чорній месі, шабашах і інших злочинах проти віри й співгромадян, але відмовилася назвати спільниць. Брат Фома наполіг на застосуванні катувань, а потім і на смертному вироку. У ніч перед багаттям Рупрехт при сприянні графа проникнув у підземелля, де містили присуджену, але та відмовилася бігти, повторюючи, що жадає мученицької кончини, що Мадиэль, вогненний ангел, простить її, велику грішницю. Коли ж Рупрехт спробував віднести неї, Рената закричала, стала запекло відбиватися, але раптом затихла й прошептала: «Рупрехт! Як добре, що ти із мною!» – і вмерла.

Після всіх цих потрясших його подій Рупрехт відправився в рідний Аозгейм, але тільки видали подивився на батька й матір, уже згорблених старих, що грілися на сонце перед будинком. Загорнув він і до доктора Агриппе, але застав його при останнім конанні. Ця кончина знову збентежила його душу. Величезний чорний пес, з якого вчитель рукою, що слабшає, зняв нашийник з магічними письменами, після слів: «Мабуть ладь, проклятий! Від тебе всі мої нещастя!» – піджавши хвіст і нахиливши голову вибіг з будинку, з ходу кинувся у води ріки й більше не з’являвся на поверхні. У ту ж мить учитель випустила останній подих і покинув цей мир. Нічого не залишилося вже, що перешкодило б Рупрехту ринутися на пошуки щастя за океан, у Нову Іспанію

Додав:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>