Короткий зміст Запрошення на страту Набоков В

«Згідно із законом, Цинциннату Ц. оголосили смертний вирок пошепки». Непрощенна провина Цинцинната – у його «непроникності», «непрозорості» для інших, до жаху схожих (тюремник Родіон раз у раз перетворюється в директора в’язниці, Родрига Івановича, і навпаки; адвокат і прокурор за законом повинні бути єдиноутробними братами, якщо ж не вдається підібрати – їх гримують, щоб були схожі), «прозорих друг для дружки душ». Особливість ця властива Цинциннату з дитинства (успадкована від батька, як повідомляє його мати, що прийшла з візитом у в’язницю, Цецилія Ц., щупленька, цікава, у клейончастому ватерпруфе й з акушерським саквояжем), але якийсь час йому вдається приховувати свою відмінність від інших. Цинциннат починає працювати, а по вечорах впивається стародавніми книгами, пристрастясь до міфічного XIX в. Так ще займається він виготовленням м’яких ляльок для школярок: «отут був і маленький волосатий Пушкін у бекеші, і схожий на пацюка Гоголь у квітчастому жилеті, і дідок Толстої, толстоносенький, у зипуне, і безліч інших». Тут же, у майстерні, Цинциннат знайомиться з Марфинькой, на якій жениться, коли йому виконується двадцять два роки і його перекладають у дитячий садок учителем. У перший же рік шлюбу Марфинька починає змінювати йому. У неї народяться діти, хлопчик і дівчинка, не від Цинцинната. Хлопчик хром і зол, гладка дівчинка майже сліпа. По іронії долі, обоє дитини попадають на піклування Цинцинната (у саду йому довірені «хроменькие, горбатенькі, косенькие» діти). Цинциннат перестає стежити за собою, і його «непрозорість» стає помітна навколишньої. Так він виявляється у висновку, у міцності. Почувши вирок, Цинциннат намагається довідатися, коли призначена страта, але тюремники не говорять йому. Цинцинната виводять глянути на місто з вежі міцності. Дванадцятирічна Эммочка, дочка директора в’язниці, раптом здається Цинциннату втіленою обіцянкою втечі… в’язень коротає час за переглядом журналів. Робить запису, намагаючись осмислити власне життя, свою індивідуальність: «Я не простій… я той, котрий живий серед вас… Не тільки мої очі інші, і слух, і смак, – не тільки нюх, як в оленя, а дотик, як у нетопира, – але головне: дарунок сполучити все це в одній крапці…» У міцності з’являється ще один ув’язнений, безбородий толстячок років тридцяти. Акуратна арештантська пижамка, сап’янові туфлі, світлі, на прямий проділ волосся, між малинових губ біліють дивовижні, рівні зуби. Обіцяне Цинциннату побачення з Марфинькой відкладається (за законом, побачення дозволяется лише після закінчення тижня після суду). Директор в’язниці врочистим образом (на столі скатертина й ваза із щокатими півоніями) знайомить Цинцинната із сусідом – м – сье Пьером. Що Відвідав Цинцинната в камері м – сье Пьер пробує розважити його аматорськими фотографіями, на більшості яких зображений він сам, картковими фокусами, анекдотами. Але Цинциннат, до образи й невдоволення Родрига Івановича, замкнуть і непривітний. Наступного дня на побачення до нього є не тільки Марфинька, але й все її сімейство (батько, брати – близнюки, дід з бабкою – «такі старі, що вже просвічували», діти) і, нарешті, парубок з бездоганним профілем – теперішній кавалер Марфиньки. Прибувають також меблі, домашнє начиння, окремі частини стін. Цинциннату не вдається сказати ні слова наодинці з Марфинькой. Тесть не перестає дорікати його, шурин умовляє покаятися («Подумай, як це неприємно, коли голову рубають»), парубок просить Марфиньку накинути шаль. Потім, зібравши речі (меблі виносять носії), усі йдуть. Чекаючи страти Цинциннат ще гостріше почуває свою несхожість на всіх іншим. У цьому світі, де «речовина утомилася: солодко дрімав час», у мнимому світі, дивуючись, блукає лише незначна частка Цинцинната, а головна його частина перебуває зовсім в іншому місці. Але й так теперішнє його життя «занадто протягає», викликаючи неприйняття й протест навколишніх. Цинциннат вертається до перерваного читання. Знаменитий роман, що він читає, носить латинську назву «Quercus»» («Дуб») і представляє собою біографію дерева. Автор оповідає про ті історичні події (або тіні подій), свідком яких міг виявитися дуб: те це діалог воїнів, то привал розбійників, то втеча вельможі від царського гніву… У проміжках між цими подіями дуб розглядається з погляду дендрології, орнітології й інших наук, приводиться докладний список всіх вензелів на корі з їхнім тлумаченням. Чимало уваги приділяється музиці вод, палітрі зір і поводженню погоди. Це, безперечно, краще з того, що створено часом Цинцинната, п

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>