Кошовий у будинку Мелехових. (По романі Шолохова «Тихий Дон») – Шолохов Михайло

Епізод «Кошової в будинку Мелехових» повертає нас до трагедії Громадянської війни. Багатьох козаків недорахувалися в Татарському. «Добра половина отступивших назавжди залишилася в чужих краях: інші загинули від тифу, інші прийняли смерть в останніх сутичках на Кубані…» З нетерпінням чекали козачки повернення з війни чоловіків, братів, батьків. Радісна, безглузда суєта починалася, коли приходив додому який – небудь обірваний, виснажений козак. Але радість, вступаючи в один будинок, уводила в інший неизбывное горі. Не дочекалася мати – козачка сина, осиротіли діти

У родині Мелехових щодня згадували Григорія. Стара Іллівна з нетерпінням очікувала свого сина й згадувала про нього при всякому випадку. Усе, що нагадувало їй про Григорія, наповнювало її трепетною радістю. Навіть стару поддевку Григорія й кашкет з вицвілою околицею повісила вона в кухні на цвях, а вуж коли готовила обід, не забувала приготувати що – небудь зайве: нерівний година прийде Григорій і поїсть горяченького. Але Григорія все не було, а здоров’я старої Іллівни ставало усе гірше й гірше.

Несподіване повернення Ведмедика Кошового й прихід до них у будинок не викликав радості в Іллівни. Не могла вона простити йому смерті сина. Адже Кошовий саморучно розправився з Петро, застреливши його. Іллівна з ненавистю зустріла Кошового, грубо й односкладово відповідаючи на його питання. Ведмедик Кошовий прийшов не випадково: давно вже примітив він Дуняшку. Та й вона була до нього небайдужа. Про велике хвилювання, що охопило її при звуках Мишкиного голосу, свідчила її блідість, що раптово покрила щоки. Вийшовши на кухню, вона бачить Ведмедика, жовтого, змарнілого до невпізнанності

Іллівна догадалася про Мишкиных наміри просватати Дуняшку й вирішила відразу ж припинити всі його спроби завести з нею про це розмова. Вона нагадала Ведмедикові, що він є винуватцем смерті Петра, назвала його душогубом, пригадує йому й інше вбивство – свата Мирона Коршунова. Не почуваючи своєї провини, Ведмедик говорить Іллівні, що надійти по – іншому він не міг: «Не для того ми на энтих буграх сходилися, щоб нянькаться один з іншим! На те вона й війна». Обурений словами Іллівни, що назвала його душогубом, Ведмедик говорить, що з дитинства не міг зарізати ягня або порося, рука не піднімалася. Але війна змушує ненавидіти ворогів: «Злий я на них, на цих старих чортів! Тваринну не можу вбити, – може, зі зла тільки, а таку ви мене вибачайте, капость, як цей ваш сват іди інший який вражина – можу скільки завгодно! На них, на ворогів, які зрячи на білому світлі живуть, у мене рука тверда!» Коли Іллівна, виведена із себе, намагається прогнати Ведмедика, він нагадує їй про Григорія: «Про синка – те ти мовчиш, а вуж він – те душогуб справжній, без подмесу!.. Скільки він ваших загубив, про це ти знаєш? Те – Те й воно!»

Сперечаючись із Іллівною, Ведмедик особливо не зллився. «Він знав, що Дуняшка його любить, а на інше, у тому числі й на бабу, йому було наплювати. Він став часто бувати в Мелехових, незважаючи на невдоволення Іллівни. «Бичача завзятість була у всій сутулуватій Мишкиной фігурі, у нахилі голови, у твердо стислих губах…»

Коли Іллівна наказала дочки не приймати в будинку Ведмедика, те Дуняшка, звичайно слухняна й згідлива, цього разу виявила батьківський характер: «Немає! Буде ходити! Не замовите! Буде!» Норовистість Дуняшки засмутила Іллівну

З тих пор Ведмедик став щодня бувати в Мелехових, допомагати по господарству: поставив тин, законопатив баркас, змайстрував крихітні дитячі грабли для Мишатки. Під час роботи в нього трапився приступ лихоманки, що давно вже мучила його. Іллівна, довідавшись від Мишатки, що Кошовий лежить і його трясе страшне тремтіння, попросила хлопчика віднести Михайлу ковдра. Виглянувши у вікно, вона побачила, що Дуняшка вкрила Михайла своєю овчинною шубою

Придивившись до Ведмедика, Іллівна побачила, який він хворий і нещасний. «На жовтій особі його, покритому брудними смугами засохлого поту, відбивалося стомлення, рука дрібно здригалася, коли він ніс до рота ложку». Здригнулося її материнське серце, шкода їй стало Ведмедика. «Чим більше вдивлялася Іллівна в сутулу фігуру «душогуба», у воскову особу його, тим сильніше випробовувала почуття якоїсь внутрішньої незручності, роздвоєності. І раптом непрошена жалість до цього ненависного їй людині – та щемлива материнська жалість, що скоряє й сильних жінок, – прокинулася в серце Іллівни. Не в силах подолати з новим почуттям, вона підсунула Ведмедикові тарілку, доверху налиту молоком, сказала:

– Їли ти, заради бога, дужої! До того ти худий, що й дивитися – те на тебе нудно… Теж, наречений!»

Матеріал II глави 8 – й частини IV тому епізоду «Кошовий у будинку Мелехових» дає можливість побачити нові грані характеру героїв. «Душогуб» Ведмедик з’являється слабким, хворим людиною, глибоко закоханим у Дуняшку й готовим перетерпіти всі образи й приниження, щоб бути поруч із улюбленої; його ока теплішали й пожвавлювалися, коли зупинялися на маленькому Мишатке, для нього майструє він крихітні дитячі грабли. Дуняшка, що виросла в покорі старшим, сміло відстоює свою любов, не боїться піти врозріз із думкою матері; надалі вона наполяже на тому, щоб вийти заміж за Ведмедика Кошового. Сама Іллівна з’являється людиною, що володіє щедрим материнським серцем. Бачачи любов дочки до Ведмедика, вона вже готова простити те зло, що він приніс її родині, і навіть пошкодувати його.

Майстерність Шолохова дозволило створити яскраві, живі характери. Письменник у високому ступені володіє мистецтвом зображувати людський характер у всій його цілісності й у різноманітті фарб і відтінків внутрішнього миру людини. Епічний лад свого роману Шолохов сполучив з дивною ліричністю оповідання, передавав найтонші інтимні переживання людей, розкриваючи самі таємні емоції

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>