Критичне зображення світського суспільства в романі “Війна й мир” – Толстої Лев

Багата й різноманітна галерея дворянських типів у романі “Війна й мир”. Роман і починається картиною світського салону Ганни Павлівни Шерер – фрейлены імператриці Марії Федорівни. Там побіжно вирішуються різні особисті справи за рахунок держави. І, природно, усе крутится навколо царського двору. Сам Олександр 1, на думку Толстого, просто маріонетка. Долю Росії вирішують численні радники, фаворити, тимчасові правителі, міністри, придворні

Ординарність імператора полягає в тім, що він не має своєї думки, під впливом тих або інших осіб приймає різні рішення. Олександр як особистість не тільки слабшав, він лицемірний і фальшивий, любить приймати пози. Навколо Олександра не припиняється боротьба “партій” за вплив, безупинно плетуться інтриги. Двір, штаби, міністерства наповнені юрбою бездарних, жадібних, що рвуться до влади людей. Уряд і генералітет програють одну війну за іншою. Армія, що обкрадається інтендантами, голодує, гине від епідемій і в безглузді боях

У війну 1812 року Росія вступає непідготовленої. Протягом всієї війни Олександр не зробив жодного розумного вчинку, обмежуючись безглуздими наказами й ефектними позами

Вище світло виступає в романі як сила, що править країною. Товстої виводить на сцену придворних, міністрів, дипломатів, генералів, штабних офіцерів, іноземців, подвизающихся при дворі як наближений цар. Так вичерпно характеризує Толстой ілюзорну владу правителів країни, бездарність яких розкрив з усією нещадністю, що викриває, дванадцятий рік. Письменник викриває придворні й вищі кола з їхнім казенним ентузіазмом. Ця частина вищого суспільства нескінченно далека від боротьби народу. Незважаючи на захоплення Москви, життя в Петербурзі йде по – старому.

Якщо народ живе в стражданнях, то верхівка суспільства, незважаючи на втрати, викликані війною, як і раніше процвітає. Всі так само в салонах збирається вища знать, всі так само даються бали

Імператриця, цесаревич, Румянцев, всі придворні трутні на всі лади сурмлять про патріотизм народу, але самі ведуть паразитичний спосіб життя, піклуючись тільки про власне благополуччя

Одним із представників вищого світла був князь Василь Курагин, міністр. Його прагнення до збагачення не знає границь. Зітхаючи, він говорить Шерер: “Мої діти – тягар мого існування”. Його син Іполит обіймає посаду дипломата, але по – російському він говорить із працею, вона не здатний зв’язати трьох слів, жарти його завжди тупі й безглузді. Князь Василь ловить багатого нареченого для своїх дочок Элен Курагиной. У його мережі по наївності й природній доброті попадає Пьер. Пізніше він скаже Элен: “Де Ви – там розпуста й зло”. Анатоль Курагин, інший син князя Василя, живе дозвільним життям. Анатоль – гвардійський офіцер, що не знає в якому полицю він значиться, головним змістом свого життя він зробив “похід до задоволень”. Його вчинками керують тваринні інстинкти. Задоволення цих інстинктів – головний двигун його життя. Вино й жінки, безтурботність і байдужність до всього, крім своїх бажань, стають основою його існування. Пьер Безухов говорить про нього: “От щирий мудрець. Завжди задоволений, весел”, прекрасно розуміючи, що за цією зовнішністю ховається внутрішня порожнеча й нікчемність

Спокушена в любовних інтригах Элен Курагина розпусна, дурна й брехлива. Але, незважаючи на це, вона має величезний успіх у світлі, неї зауважує імператор, у будинку графині постійно крутятся шанувальники: кращі аристократи Росії, поети присвячують їй вірші, дипломати витончують у дотепності, найвизначніші державні діячі присвячують трактати

Блискуче положення дурної й розпусної Элен – це вбивче викриття дворянських вдач

Особливої уваги заслуговує створений Толстим образ князя Бориса Друбецкого. Цей идущий до слави й почестей парубок “покликаний” перемінити старше покоління Росії. Уже по перших його кроках можна зрозуміти, що Борис “піде далеко”. Він родовитий, має холодний розум, вільний від совісті, зовні дуже привабливий. Зробити перші кроки на шляху до блискучої кар’єри допомагає йому мати, ханжа й лицемірка. Друбецкие многим зобов’язані сімейству Ростових, але дуже швидко забувають про це, тому що Ростови розорені, не так впливові, та й взагалі, – люди іншого кола

Борис – кар’єрист. Його моральний кодекс не дуже складний: ціль виправдує засобу. Вигідне одруження, корисні зв’язки відкривають йому двері в саме могутнє суспільство. Фінал його життя ясний: Борис досягне високих постів і стане – таки “гідною” зміною старшого покоління правителів Росії. Він буде вірною опорою самодержавної влади

Яскраво намальований Толстим образ авантюристів, дворянина Долохова. Дуелі, пиятики, “витівки” у компанії “золотої молоді”, гра своїм і чужим життями стають для нього самоціллю. Його хоробрість не має нічого загального з героїзмом таких людей, як Денисов, Ростов, Тимохін, Болконский. Образ Долохова – це приклад дворянської авантюристичної войовничості

Досить примітний і образ московського губернатора Растопчина. Він розкривається з усією яскравістю в сценах, що передують вступу французів у Москву. “Растопчин, – пише Толстой, – не мав ні найменшого поняття про той народ, яким він повинен був управляти”. Вульгарні розповсюджувані їм листівки, шкідливі його накази про організацію народного захисту Москви. Растопчин твердий, самолюбний. Одним розчерком пера засилає він безневинних людей, підозрюваних у зраді, стратить ні в чому неповинного юнака Верещагіна, видаючи його розлютованій юрбі. Посилання й страти безневинних потрібні для того, щоб відволікти народний гнів від щирих винуватців нещасть встране.

Всій цій зграї бездарних жадібних і суєтних людей Толстой протиставляє народ – народ, що творить історію, – , що піднявся на захист Батьківщини

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>