Літопис «Історія Русів» – політична й культурна історія України

Особливе місце серед козацьких літописів посідає анонімна «Історія Русів», яка вагомо посилила національну свідомість у середовищі української інтелігенції тим, що дух її — вільнодумний аж до протицерковного.

Авторство «Історії Русів» тривалий час приписувалося Григорієві Конисько – му, але він не є автором літопису. Зважаючи на високе патріотичне звучання тек­сту і на крамольність його багатьох сторінок, автор просто не ризикував підписа тися під скомпонованим, справедливо побоюючись тюрми й російської диби. На сьогодні існує кілька версій стосовно авторства «Історії Русів». Деякі з науковців вважають, що написав цей літопис Григорій Полетика, інші — його син Василі, Полетика, ще інші — Олександр Безбородько. Але хто б не написав цей дуже ак­туальний для свого й нашого часу твір, автор — відчайдушний сміливець, який наважився сказати правду нащадкам про Україну та її гірку долю у союзі з Росією.

Про історію написання цього твору нам відомо те, що його рукопис було знайдено 1828 року. У 1846 році його було видано в Москві, а в 1956 — у Нью – Йорку. Однак книга ця була дуже поширена в рукописному варіанті. Нею свого часу користувалися такі відомі історики та письменники, як Микола Маркевич, Микола Бантиш-Каменський, Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Степан Рудан – ський, Микола Гоголь. їх усіх, напевно, вабили гарячий патріотизм, ідея само­стійності України, національної самобутності українців.

Герої «Історії Русів» — Б. Хмельницький, П. Полуботок — ватажки козаць­кої доби нашої історії. Літопис сповнений почуття національної гідності, демо­кратизму.

Ідейний центр твору — промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лю­того ката України Петра І: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негід­не рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. По­вертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

У книзі знайшло також відображення єднання України з Литвою, Польщею, Росією, дається пояснення того, що це домовленості рівних сторін, які не посту­паються одна одній у жодній сфері тодішнього життя.

Цей історичний літопис мав надзвичайно важливе значення. Сергій Єфремов писав: «Любов до рідного краю, автономія, демократизм, ненависть до всякого поневолення — такі мав позитивні риси цей блискучий, палко і з захватом напи­саний памфлет. Серед українського громадянства будив він приспану думку про волю рідного краю, він першим виразно поставив ідею державності України, збе­ріг автономістичний принцип і через голови недолугих зрадників та перекинчиків переніс його в пізніші часи, коли його можна було вже до нового дерева прище­пити й на нових підвалинах заснувати».

Твір цей, до речі, вдало інтерпретований сучасною українською мовою Іваном Драчем, залишається актуальним і для наших часів.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>