«Любов настільки всесильна, що перероджує нас самих…» (Достоєвський) – Пушкін Олександр

Гарне високе почуття, точне визначення якому ще не зміг дати ніхто. Воно сильніше смерті, прекрасніше життя, воно може всі, але часом зовсім безсило. Що це? Звичайно ж, любов. Любов у всіх своїх проявах дивна, містична й так проста

Ми любимо наших батьків і рідних, друзів і близьких, Батьківщину й навіть себе. Але найбільш незрозуміл і піднесеної залишалася завжди любов романтична, котра штовхає нас на такі подвиги, що про їх потім складають балади й легенди

У силі любові не сумнівається ніхто. На мій погляд, лише це почуття здатне на настільки розпачливі кроки, що, аналізуючи їх після, навіть неможливо представити, як подібне можна було зробити. В ім’я любові творили, творили, поліпшували, робили все саме прекрасне. На жаль, любов може бути ще й руйнуючої, і тужливої, і безмовної. Таке почуття знищує, убиває. У кожному разі любов змінює людину, вона робить нас іншими

«Я зрозумів, що будинок, де живете ви, священний, що не єдина істота, пов’язане з вами узами крові, не підлягає моєму прокльону. Я відмовився від помсти, як від шаленості», – зізнається Дубровский Марье Кирилівні в повісті А. С. Пушкіна «Дубровский».

Усім відома трагічна доля шляхетного розбійника. Ненависть і несправедливість озлобили його. Любов запобігла вбивству. «Я ходив біля його будинку, призначаючи, де спалахнути пожежі, звідки ввійти в його спальню, як припинити йому всі шляхи до втечі – у ту мінуту ви пройшли повз мене, як небесне ведення, і серце моє упокорилося», – продовжує Дубровский своє визнання

Він був прекрасним парубком, шляхетним і небагато романтичным, але життя запропонувало жорстоку партію, що він програв. Дубровский обрав шлях помсти, раз неможливо було домогтися справедливості законним шляхом. Розбійні напади, грабежі – все це стало його життям, але метою завжди залишався Кирило Петрович Троекуров. І Дубровский був близький до його вбивства; покалічене серце, душа, що жадає помсти, не були моральною перешкодою. Але любов переродила його.

Саме такі сильні почуття, як ненависть і любов, які, як відомо, дуже близькі, можуть змінити людини, його життя, його переконання. Але ненависть губить людини, з’їдає його зсередини, гнітить і знищує. Любов же найчастіше повертає до життя, хоча часом дорога ця приносить дуже багато болю й страждань:

Як походив він на поета,

Коли в куті сидів один,

И перед ним палав камін,

И він муркотав: Benedetta

Иль Idol Mio і роняв

У вогонь те туфлю, то журнал

Таким от «майже поетом» став відомий джиґун Євгеній Онєгін в однойменній поемі А. С. Пушкіна, коли закохався в Тетяну. Не таким він був колись:

Онєгін був, по мненью багатьох

(Суддів рішучих і строгих),

Учений малий, але педант,

Мав він щасливий талант

Без принужденья в розмові

Торкнутися до всього злегка,

З ученим видом знавця

Зберігати молчанье у важливій суперечці

Вогнем нежданих епіграм

Джиґун і дамський догідник, цинік і в сутності твердий, хоча й досить шляхетна людина. Він поблажливий до романтики й не вважає гідної своєї уваги просту сільську дівчину, думаючи, що «вільність і спокій заміна щастю».

«Боже мій!

Як я помилився! як покараний!»

Адже мила Тетяна вже «іншому віддана й буде століття йому вірна». Невже її успіх у світлі, її багатство й модний будинок так залучили Онєгіна, що він захопився нею? Ні, захоплення так далекі від того сильного почуття, що нехтує будь – які закони природи. Онєгін дійсно полюбив. І немає пояснення, немає відповіді на питання «Чому?» Любов буде зберігати завзяте мовчання, виснажуючи щиросердечні сили й порушуючи спокій. Вона ввірветься в життя, не постукавшись, і навряд чи піде по вашому бажанню

Але, на жаль, як уже говорилося, не завжди любов – це почуття творче

«Він все мовчить; адже я знаю, що він до того мене любить, що вже не міг не зненавидіти мене», – пише Настасья Пилипівна до Аглаї Епанчиной про свого злого генія, про свій проклін, про людину, що поклоняється їй, – Парфені Рогожині

У романі Ф. М. Достоєвського «Ідіот» історія жагучої любові до Настасье Пилипівни Смушкової двох людей стає трагедією, що закінчується її смертю. Всі почуття й емоції на грані шаленості, любов перетворюється в настирливу ідею, у хворобу, від якої немає порятунку. Безумовно, це дике почуття багато чого міняє й у князі Мишкіні, і в Рогожині, але звернемося до останнього: «Один з них був невеликого росту, років двадцяти семи, кучерявенький і майже чорноволосий, із сірими маленькими, але вогненними очами».

Любов Рогожина довела його до божевілля, вона сама стала марою. Чи міг боротися він із цією пристрастю? Навряд чи, та й не бажав відмовлятися від щастя. Адже був упевнений, що купивши Настасью Пилипівну, буде щасливий

«Я б убила його зі страху… Але він мене вб’є колись… він засміявся зараз і говорить, що я марю; він знає, що я до вас пишу», – продовжує свою сповідь Настасья Пилипівна все в тім же листі

Вона знала, що, погоджуючись жити з Рогожиным, на смерть іде, що вб’є він її незабаром. І не змогла відмовитися від нього. А Рогожин уже збожеволів. Любов привела Настасью Пилипівну в могилу, Рогожина у в’язницю, а князя Мишкіна знову лікуватися від ідіотизму у Швейцарію. Адже любов може бути й такий

Дивне почуття, що міняє не тільки нас, але й близьких нам людей, почуття, що так неоднозначно у своєму прояві й у той же час так просто й прекрасно. Любов йому ім’я. Вона настільки всесильна, що перероджує нас самих… Гірше або краще стає людина, залежить від нього самого, а любов лише те, що допомагає нам жити й ставати щасливими

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>