Міфологія Гумилева (по добутках 1905 – 1912 років) – Гумилев Микола

Микола Гумилев у своїй ранній поезії вишиковував своєрідну “єгипетську піраміду”, до якої не так – те легко підступитися. У початку цієї піраміди лежить один із самої ранньої його поезії збірник віршів за назвою “Шлях конквістадорів”. Сильний початок, мужня інтонація відрізняють його. Після цього збірника випливали не менш емоційний – “Романтичні квіти”. Мир поезії Гумилева розмахується до розмірів Всесвіту, у ньому відчувається подих небуття. Світлі небеса й безодні мороку, душу людини серед протиборчих стихій природи – от який емоційний мир поезії Гумилева.

Мені здається, що неможливо написати про те, чого не бачив і не випробовував у своєму житті ніколи. Не можна створити поетичний добуток з “нічого”, видумати його. Якщо мир добутку не скопійований з навколишньої дійсності й не є наслідуванням, то це чистий продукт свідомості того, хто пишеться

У Миколи Гумилева реалізується ланцюжок: свідомість – підсвідомість – пам’ять. Я думаю, усякий знає по собі: погляд, слово, захід – і раптом щось зрушується, і як би згадуєш інший світ, інше життя. У єдиній секунді промайне сюжет з усіма своїми фарбами, звуками, відчуттями. Інтуїція поета хапається за тонкі нитки подібних проблисків свідомості й іде вглиб століть, і все, що бачить, запам’ятовує в рядку, лінії, звуці

Сади моєї душі завжди узорны,

У них вітри так свіжі й тиховейны,

У них золотий пісок і мармур чорний,

Глибокі прозорі басейни

Якщо Гумилева критикували, то завжди за недолік поетичної мови. І він знав про цей свій недолік. Та завзятість, з яким він освоював поетичне ремесло й потім насаджував його своїм учням, нагадує пушкінського Сальери. Ходасевич відзначав, що Гумилев як ніхто проникав у механіку вірша. Ирина Одоевцева згадує, що він писав вірші – начебто вирішував арифметичне завдання. Як отут не згадати про алгебру, який перевіряли гармонію Сальери.

Так, поетичній майстерності Микола Гумилев учився, воно не було його природним талантом. Але що стосується образної системи, багатства картин і сюжетів, у цьому йому немає рівних. Той же Ходасевич відзначає: “Він був дивно молодий душею, а може бути, і розумом. Він завжди мені здавався дитиною. Хлоп’яцтво проривалося в його захопленні Африкою, війною, нарешті – у напускній важливості, що… раптом сповзала, улетучивалась, поки він не спохвачувався й не натягав її на себе заново. Зображувати дорослого йому подобалося, як всім дітям”.

В 1910 році виходить у світло збірник поета “Перли”. Перед нами вже поезія майстра слова. Відкривається цей збірник “Чарівною скрипкою”. “Тягучі” анапести вірша доносять до нас захват і жах володіє чудесною скрипкою, захват і приреченість служителя Муз. Крізь слова проступають магічні образи й чарівні звуки

Треба вічно співати й плакати цим струнам, дзвінким струнам,

Вічно повинен битися, витися збожеволілий смичок,

И під сонцем, і під хуртовиною, під буруном, що біліє,

И коли палає захід, і коли горить схід

Далі – сонет про Бога й Диявола за назвою “Нащадки Каїна”. За ним вірш “Камінь”, що оповідає про живий камінь, що шукає помсти й крові. Вірш присвячений матері поета, у ньому звучить страшний натяк на невідворотність долі. І не випадково за ним треба цілий цикл віршів з мотивами смерті: “Одержимий”, “Двобій”, “Цариця”, “Товариш”, “У шляху”, “Заповіт”. Поет як би намацує в неясних картинах майбутнього й забутих сюжетів минулого трагічний акт своєї кончини. Він порівнює смерть із “оголеним стрімчаком, де розпростерся дракон” і задається питанням, іти вперед назустріч загибелі або звернутися назад? І сам відповідає:

Ні, нізащо, нізащо!

Виходить, настала пора

Краще сліпе Ніщо,

Чим золоте Вчора!

Уже давно замічено, що всі великі поети із трагічною долею передчували свою загибель і не раз “програвали” її у своїх добутках задовго до кінця життя. Поетичне ремесло особливе, воно вимагає напруги всіх духовних сил. Справжній поет виходить у такі сфери, де багато чого бачиться його розкритому погляду

Микола Гумилев все життя готовив себе до подвигу. Від природи боязка, соромлива, хвороблива людина, Гумилев наказав собі стать мисливцем на леви, уланом, добровільно пошедшим воювати й заработавшим два Георгій. Саме “наказав” собі. Він зробив себе сам

Незалежність, подвиг в ім’я зміни миропорядка – такі рушійні сили в житті й творчості Миколи Гумилева. Образ Орла в однойменному вірші говорить про поета, напевно, більше, ніж будь – який ліричний вірш

Орел летів усе вище й уперед

До Престолу Сил крізь зоряні преддверья,

И був прекрасний царствений політ,

И лисніли коричневе пір’я

Це символ душі поета, що після смерті чекає “блакитну досконалість”. Воля, блаженство, недосяжність для ігор миру – от мрія гордого птаха

Прикрашає збірник “Перлів” добутку високого філософського звучання: “Сон Адама” і “Капітани”. Вірш “Сон Адама” відтворює біблійний сюжет про вигнання з раю перших людей Землі – Адама й Евы. “Повільний орач, і воїн, і вершник”, Адам володіє всією планетою безроздільно. До його послуг “і зоряні парфуми, і парфуми стихій”. Він пізнає мир у всій його божественній красі, йому відкриті таємниці поезії, живопису, таємних знань. Адам безсмертний. Але проходять століття, і от він молить Добродії про смерть, тому що утомився жити без мети… Вірш виводить читача на орбіти всесвітнього рівня, змушуючи задуматися про сенс існування всього людства

Микола Гумилев – грандіозний росіянин поет, що трагічно пішов з життя в розквіті сил. Своєю творчістю, своїми вчинками він намагався розбудити сплячі серця, намагався змусити людей згадувати доблесне минуле, надихнути їх на пошуки давно загубленого щастя

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>