Мої роздуми про російську поезію

Можна було б привести сотні доказів того, що поезія неможлива, якби не те, що вона існує.

Ю. Лотман

Найголовніше, що мене дивує у російській поезії, — це те, що вона майже завжди учениця «західної», проте завжди її переростає, як на мій погляд.

Справді, з уроків літератури ми знаємо, що російська поезія починалася як відтворення польської техніки віршування. Але силабічна система, яка була така хороша для польської мови з її постійним наголосом на передостанньому складі у слові виявилася непридатною для російської з її живим і динамічним акцентом на різних складах навіть одного і того ж слова у різних його формах…

Поетична реформа Тредіаковського-Ломоносова знову поставила російську поезію на місце учня, навіть уся термінологія була запозичена у давніх греків. Система знову була взята з мови, несхожої на російську, яка не мала наголосу взагалі. І ось маєте: Державін, Жуковський, нарешті Пушкін — кожний із них зробив би славу будь-якій літературі.

Творчості Блока, Брюсова, Бєлого, Гіппіус передували французькі символісти.

Чому ж тоді у російській поезії нема присмаку вторинності, відтворення взірців?

Я дійшов висновку, що російські поети не відтворювачі взірців, а майстри, які з тих взірців беруть тільки органічне, їм притаманне. А далі йдуть своїм шляхом. Цю думку потім прямо висловив Тютчев:

Как сердцу высказать себя?

Другому как понять тебя?

Поймет ли он, чем ти живёшь?

Мысль изреченная есть ложь.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>