Мотиви лірики Дмитра Павличка

Дмитро Павличко – наш сучасник, поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Творчість його має дві сторони: Павличко водночас тонкий лірик, що вміє розтривожити людську душу й серце, і поет-філософ, здатний зробити об’єктивний зріз часу, історії, проблем нації й особистості.

Збірка Дмитра Павличка “Таємниця твого обличчя” – одна з перлин української літератури. Мені вона нагадує іншу відому книгу – “Зів’яле листя” Івана Франка. Споріднює ці збірки глибина подачі інтимних почуттів людини, щирість, витончена форма. Серце і душа ліричного героя сповнені ніжним почуттям великого кохання. Закохана людина починає інакше дивитися на світ, бачить у ньому нове, прекрасне, чого раніше не помічала, серце наповнюється світлом, тремтить у передчутті незнаного, але такого очікуваного щастя:

Сріблиться дощ в тоненькому тумані,

Як ниточка в прозорім полотні.

А сонце по його блискучій грані

Тече і душу сповнює мені.

Кохана поета – це жінка прекрасна, як природа, нерозгадана, як людська доля, вічно юна і сповнена життєвою мудрістю, свята (“Моя любове, ти – як Бог…”) і грішна (“Твоя краса – як усміх сатани”). Вона – втілення вічної таємниці жіночості, ніжності, добра. Втілення таємниці життя. Закохані тонко відчувають почуття одне одного, розуміються з півслова:

Був день, коли ніхто не плаче,

Був ясний день, як немовля.

Та я здригнувся так, неначе

Твоє ридання вчув здаля.

Я знаю – ти не заридала,

А в світі, що гуде й гримить,

Мене лиш пошепки назвала,

До себе кликнула в ту мить.

Але у творчому доробку поета не тільки інтимна лірика. Павличка турбують загальнолюдські проблеми у їх суперечностях. Митець-філософ розмірковує про добро і зло, любов і ненависть, вічне і минуле, осмислює, втілює у вишуканих образах. Так, у сонеті “Погляд у криницю” поет надає світлу всеохоплюючого значення:

Я розумію світло. Це – душа,

Любові й космосу глибини.

Жертва. Блиск розуму. Благословення миру.

Палання рук. Веселощі трави.

Тобто все на Землі, в космосі, в людській душі – має життєдайну силу світла. “А що ж таке темнота?”- запитує ліричний герой. Це печаль самотності, заздрощі, злість. Але вони мусять існувати, бо ж “Без темряви свою снагу не може сяйво людям об’явити”. І так вони йдуть у парі – світло й темрява, радість і горе, червоне і чорне.

Ця тема присутня й у відомій поезії “Два кольори”, що стала славнозвісною піснею. Сорочка, вишита матір’ю, стає уособленням людської долі. Як червоний візерунок переплітається з чорним, так і в житті поруч прямують радість і горе, любов і ненависть, звершення й поразки:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Сьогодні Дмитро Павличко виступає в незвичній для письменника ролі: політик, державний діяч, що пристрасно відстоює інтереси нашої Батьківщини, її народу. Чи добре це? Думаю, що в будь-якій галузі громадського життя не буде зайвою людина духовно багата, яка вміє бачити й тонко відчувати красу.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>