«Небо й пекло живуть у людській душі» (По одному або декількох добутках XIX століття) – По декількох добутках

Роздвоєність людської душі в страшні мінути вибору – одна з головних тем російської літератури. Ця проблема є центральною у творчості Ф. М.Достоєвського. У романі «Злочин і покарання» головний герой Родіон Розкольників виношує страшну по своїй суті ідею «дозвіл крові по совісті».

Внутрішня дисгармонія заявлена в портреті героя. Він «чудово гарний собою…», але нелюдська теорія міняє його зовні. Знавший його півтора року Разумихин зауважує, що Родіон став «похмурий, похмурий, гордовитий і гордий». Постійні міркування про розподіл миру людей на «тварин тремтячих» і «право имеющих» не тільки міняють героя зовні, але й перетворюють його життя в пекло. Тепер він не здатний сприймати красу миру, його дратує зустріч із гаряче улюбленими ним матір’ю й сестрою. І навіть Сонечка Мармеладова, що несе тільки добро й любов, викликає в ньому ненависть своєю цілісністю й наївною простотою

Яскравим прикладом щиросердечного борошна героя є егопервый сон, антитетично включающий символічні образи храму, трактиру, забитої шкапи й п’яної юрби мужиків. Підсвідомо породжені образи гріха й святості вказують на внутрішню дисгармонію героя. У сні семирічний Родячи страждає від безглуздої жорстокості п’яних мужиків і кидається на захист «худої селянської лошаденки». А наяву Розкольників сам берет сокира, роблячи його знаряддям убивства « баби – процентщицы» і її сестри Лизаветы. Пекло сновидіння здобуває риси страшної реальності

Після вбивства «нікому не потрібної воші» Алены Іванівни внутрішньо чистих, моральний Розкольників пізнає всі борошна щиросердечного пекла, доходить до напівбожевілля. Безроздільно володіє їм ідея бути «сильним миру цього» робить його беззахисним перед бесівською силою. Невипадково в романі кілька разів буде згадуватися, що на злочин його «немов біс вів».

Героя, що відступив від Бога, рятує Сонечка Мармеладова, що віра в Христа робить сильної в страшних життєвих обставинах. Зцілювальною силою для героя стає любов і віра Сонечки в добрий початок людини

Шлях Раскольникова з пекла у світло християнської істини важкий. Страждаючи фізично й душевно, він ще довго не вірить простим словам Соні. Безглуздим здається її пропозиція покаятися: вийти на перехрестя, поклонитися на чотири сторони, «поцілувати землю, що опоганив, і сказати: «Я вбив!». Адже «право имеющие» ні про що не жалують, заради своєї ідеї вони можуть пожертвувати життями інших людей. Їм знайомо лише почуття світової вболівай

Природа моральних борошн Раскольникова пояснюється тим, що людина не може жити поза людством. А він почуває, «начебто ножицями відрізав» себе від усього іншого мира

По думці Достоєвського, людина сам створює рай і пекло своєї душі. Це може бути неправильно ухвалене рішення, зваба модною теорією, створення кумира на землі, індивідуалізм свідомості. Найстрашніше в такій ситуації гординя – відкидання Бога, що, у розумінні письменника, персоніфікує вищу істину, а виходить, несе гармонію й щиросердечний спокій. «Коли немає Бога, тоді все дозволено», – записав Достоєвський у своєму щоденнику

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>