Краще, що є на світі – це літні шкільні канікули. Тому, що можна виїхати з гучного, курного міста до бабусі в село. Цього року мені повезло, у село мене відвезли на самому початку літа, так ще не одного, а з молодшим братом. Він хоч і впертий, але цікавий хлопчисько, з ним не скучиш. От і в той свіжий літній ранок ми посперечалися. Справа була на березі невеликого сільського ставка, куди ми прийшли порибалити й викупатися
«Добре тут» – сказав брат, розтягшись на м’якої, яскраво зеленій траві. «От тільки противних комах якби не було» – буркнув він, пришлепнув на животі комара. Я заперечив, що якби не було комах, то життя наша стала б жахливо нудної. Брат розсміявся й відповів, що я говорю дурість, і він був би тільки радий, якби всі ці комашки – таракашки раптово зникли. Отут ми й посперечалися, що якщо він до вечора погодиться, що комахи потрібні, хоча б три рази, його вечірня плитка шоколаду перекочує до мене
Обсохнув після купання, ми розмотали вудки й прийнялися рибалити. Перший улов дістався братові – він волав і пританцьовував від радості, а на його гачку трепыхался йоржик. «Знаєш», – сказав я, «але ж нам було б когось ловити, якби зникли комахи. Адже риба саме ними й харчується! Нудно тобі було б без риби й риболовлі?». Брат надувся, але погодився. Бажання рибалити в нього пропало. Ну й добре, змотавши вудки, ми пішли домийся
По дорозі додому ми ловили коників. Коники були більші зелені, вони не просто стрибали в траві, а злітали, демонструю свої прозорі крильця. «Дивися, у мене червоноперка!» – кричав захоплено брат. «А в мене синеперка!» – вторив йому я. А ще нам попадалися «белоперки» і «желтоперки». Набігавшись, я запитав: «Ну що, хіба було б веселіше без коників?». Брат мовчачи покачав головою: «И без метеликів теж було б нудно. Тільки це вважається за одна згода!».
До вечора бабуся накрила стіл для чаювання під великою квітучою вишнею. Ми пили чай з медом. Над вишнею кружляли бджоли, що дзижчать. Я хитро посміхнувся й запитав брата: «Смачний мед?». Він усе зрозумів, але затявся: «Ну й що! Могли б пити чай з вишневим варенням!». У розмову втрутилася бабуся, сказавши, що варенню нівідкіля було б узятися, якби бджоли не запилювали квіти
Братишка спохмурнів, заперечувати було нема чого. Мовчачи підсунув свою плитку шоколаду в мою сторону. Мені стало його шкода. Він же ще зовсім маленький, хоча й упертий! «Перший раз прощається, а другий забороняється» – сказав я, повертаючи йому улюблені ласощі
Увечері ми сиділи прямо на сходах дерев’яного ґаночка, дивилися на зірки й слухали спів цикад. Над нічними фіалками, що солодко пахнуть, спалахували й гаснули білі вогники світлячків. Братишка поклав мені голову на плече й уже сонно прошептав: «Красиво як! Нудно без них було б, правда?»