Обивателі тридцятих років у романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» – Булгаков Михайло

В 1921 році у вірші «Про дряни» В. В. Маяковський писав про сучасну йому дійсності:

Утихомирилися бури революційних бої

Затягнула тванню радянська мішанина

И вилізло Через спину РСФСР

Мурло Міщанина

На початку двадцятих років на сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж – обиватель. В XIX столітті про нього писали Н. В. Гоголь і Ф. М. Достоєвський і Г. И. Успенський. На рубежі сторіч він приковував пильну увагу А. П. Чехова й И. А. Буніна, А. И. Куприна й В. Г. Короленко, Л. Н. Андрєєва й М. Горького. У роки революції й Громадянської війни обиватель на час затаївся. З жахом, подібно Лисовичу з «Білої гвардії», спостерігав він крізь щілинку між ситцевими фіранками перипетії кривавої боротьби, але, як тільки над шостою частиною суши остаточно й безповоротно затвердилася влада робітників і селян, зітхнув з полегшенням і став шукати своє тепле містечко в новому житті. З російського обивателя він перетворився в обивателя радянського

Із всіх неосяжних російських нив,

З першого дня радянського народження

Стеклися вони,

Нашвидку оперенья перемінивши,

И засівши в усі установи

Проникнув обиватель і в «одну з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменовану «МАССОЛИТ». Там його наприкінці двадцятих – початку тридцятих років і знайшов Михайло Опанасович Булгаков. У Тлумачному словнику читаємо: «Обиватель – людин, позбавлений суспільного кругозору, що живе тільки дрібними особистими інтересами».

Московські сторінки роману присвячені життя творчої інтелігенції. Це літератори (Берліоз, Бездомний, Рюхин), театральна адміністрація (Лиходіїв, Римський, Варенуха). Однак з’ясовується, що перед нами люди, «живучими тільки дрібними особистими інтересами». Вони нічим не відрізняються від публіки вар’єте, від Никанора Івановича Босого, від буфетника Сокова. «Люди як люди», – говорить про москвичів Воланд. Який зміст вкладає він у цю фразу? Я думаю, той, котрий і повинен вкладати Сатана. Для Воланда люди – грішники. Вони слабкі й не можуть устояти перед мирськими спокусами

Поява Воланда в Москві тридцятих років не випадково. Роман починається з розмови про віру, і Берліоз із гордістю заявляє, що й він, і Бездомний – атеїсти. У місті, де правлять безбожники, що засіли у всіх установах, панує гріх. Якщо в душі немає Бога, його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме в тім і полягає, що він уперше в Російській літературі зрівняв поняття «обиватель» і «грішник». Втім, раніше це зробила радянська дійсність. Перечитавши знамениті десять заповідей, ми легко переконалися в тім, що булгаковські москвичі винні в порушенні доброї половини з них

Семплеяров – перелюбник. Лиходіїв – п’яниця, ведучий розпусний спосіб життя, Латунский – брехун. А обжерливість! Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, так ще таким, котрий іменують «Грибоєдовим». Прізвище російського письменника знаходить у такому контексті гротескний зміст. Мимоволі пригадується візник, що супроводжував тіло вбитого в Тифлисе Грибоєдова. На питання А. С. Пушкіна, кого везете, він відповів: «Грибоеда!»

Літератори булгаковської Москви в буквальному значенні «грибоеды». Вони бездарні, для них Література лише засіб створення власного благополуччя. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі тільки один. Це Майстер. Але він, як і Ф. М. Достоєвський, не має ніякого письменницького посвідчення. Про талант Майстра говорить рукопис роману про Понтія Пілаті, подвергшаяся жорстокій критиці з боку обивателів, що пригріла містечка в різні літературні організаціях

Щоб оголити перед читачем обивательську сутність «творчої інтелігенції», М. А. Булгаков і кличе на допомогу Воланда і його свиту. Воланду нема чого й когось боятися, у нього немає користі вірити в міражі, він прийшов відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми іменами. Ну, наприклад, сказати про «осетрину другої свіжості, що вона пухка». Воланд показує обивателям їх самих, і деякі, у кому ще не вмерла душу, жахнувшись своїм гріхам, встають на шлях переродження

Так бездарний поет – атеїст Іван Бездомний наприкінці роману з’являється перед нами співробітником Інституту історії й філософії професором Іваном Миколайовичем Поныревым. А от поет Рюхин не зміг піти далі скороминущого каяття, що обернулося в підсумку озлобленням і впевненістю в тім, що «виправити в його житті нічого більше не можна, а можна тільки забути».

Особливе місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально, з погляду соціальної ієрархії, і їх можна назвати обивателями. Але в булгаковському змісті цього слова вони такими не є. Хоча й Майстри, і його кохану не можна назвати безгрішними, вони, на відміну від самовдоволених і впевнених у собі берлиозов, переборюючи власні людські слабості, прагнуть до любові, добру й красі

Майстер пише роман про Понтія Пілаті, але при цьому не є членом ні однієї письменницької організації, його ніколи б не пустили в Грибоєдов, так йому й нема чого там робити. Майстер мріє про спокій і самоту, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме тому, що все своє життя ця талановита людина прагнула кней.

Мабуть, талант і є тим критерієм, що не дозволяє прилічити Майстра до юрби обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність за всіх часів ворогували між собою. М. А. Булгаков високо цінував геній А. С. Пушкіна, і в його трактуванні теми «геній і лиходійство» чуються відгомони «Моцарта й Сальери».

Але бездарність обивателя виражається не тільки у відсутності творчого дарунка (Рюхин, Бездомний), але й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Це всі ті ж Майстер і Маргарита. Ця жінка, по вираженню М. А. Булгакова, «все життя чекала Майстра» і, дочекавшись, подарувала йому таку любов, який читачі роману можуть тільки позаздрити. Нема чого й говорити про те, що люди, зіпсовані «квартирним питанням», не здатні на такі почуття

Обивательська тема хвилювала М. А. Булгакова задовго до написання «Майстра й Маргарити». Судячи з «Записок на манжетах», він, на відміну від Маяковського, уже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для нового ладу – явище не тимчасове, тому що не може бути тільки спадщиною проклятого минулого

Письменник був упевнений, що обивателі, зайнявши керівні пости, стануть управляти життям країни, і тоді від їхньої аморальності будуть залежати долі справжніх людей, таких, як Майстер. Продовжуючи традиції російської літератури XIX століття, М. А. Булгаков навіть у самі важкі часи відстоював правду, красу, добро. Він був і залишиться Майстром росіянці літератури

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>