Образ землі в однойменній повісті О. Кобилянської (2 варіант)

“Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті “Земля”. …Я просто зачарований Вашою повістю — все, і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”, — так захоплено відгукувався про повість “Земля” талановитий український письменник М. М. Коцюбинський. Дійсно, твір вражає майстерністю в зображенні людських взаємин, переконливістю, та й написаний був на реальних фактах — братовбивстві, що сталося в селі Димка.

Найцікавішим і неоднозначним є в повісті образ землі. Навколо неї зав’язуються всі конфлікти, із нею пов’язані всі переживання героїв, через ставлення до неї характеризуються персонажі. Образ землі згадується у творі більше двохсот разів. Уперше письменниця згадує землю, аби охарактеризувати становище селян: не дітей парували в шлюбі, а землю; непоказний може бути хлопець, та гарний, бо в нього є земля, незадовжене поле. А це для селянина головне. Будеш ти навіть найкрасивішим на все село, але не буде в тебе шматочка землі, то доля твоя весь вік у наймах ходити. Це добре усвідомлює бідна наймичка Анна, яка і глянути боїться на ґаздівського сина Михайла — бо не рівня. Земля впливає на взаємовідносини між людьми, на стосунки в родині. їй, годувальниці, віддає селянин усю силу і снагу.

У поважного ґазди Івоніки Федорчука двоє синів. Молодший син Сава не любить землі. Тривожиться Івоніка, що земля, здобута потом і кров’ю, може потрапити в неробочі руки. Вони ж бо з дружиною Марією весь вік гірко працювали на неї. Тішиться батько зі старшого сина Михайла, який і любить землю, і без праці на ній не уявляє собі життя. Михайло зрісся із землею, вона для нього — весь світ, якого хлопця позбавляють, забираючи до війська: “…Коли настане весна — за три місяці вона вже настане — буде земля його надармо вижидати. Розстелиться чорна й широка, як море, голубе небо буде сміятися…”.

Мріють батьки, що Сава візьметься за ум, “стане інший, звернеться до землі назад, і вона його вилічить…”. Та для нього земля — лише засіб поєднатися з дочкою злодійкуватого Григорія Рахірою, адже дівчина знає: без землі вони не проживуть довго. Вона його й підштовхує до думки здобути землю будь-якою ціною. Стається страшний злочин: “За землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю!.. Як одинак надіявся колись дістати всю землю”.

І от та земля, яка для Івоніки гарною була, “у своїх барвах жива й свіжа, шкода лиш, що не говорила”, земля, яку “знав… в кожній порі року і в різних… настроях, мов себе самого”, тепер вимагала жертви. Гірко усвідомлює батько, що не земля для них, а вони для землі раби, і вириваються з його грудей прокльони: “Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї!.. Дурень був ти на ній, дурень… Наймитом був ти, наймитом.. . Доста ми дурні твої…”. Відтоді старий перемінився, прибитий страшним горем, і відвернувся від землі.

Зазнали батьки поразки: не дала їм та згорьована земля щастя, не одержав її й Сава. Свій найкращий лан відписує Івоніка сину

Анни, щоб той міг піти вчитися і не був прив’язаний на все життя до землі. Та й сама Анна, яка втратила через землю найдорожчу людину — Михайла, відчуває потребу відірвати свого сина від землі: “З нього будуть люди, як покине землю…”.

Образ землі виявляється головним у творі. Висвітлюючи його, письменниця показує, як змінюється ставлення селян до землі: поволі вони починають усвідомлювати, що і без землі можна прожити і не завжди вона принесе добробут та злагоду. Земля на зламі XIX—XX століть стала мірилом людяності і чесності. Чи не це ми бачимо і зараз?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>