Олександр Островський і російський театр – островський Олександр

З ім’ям А. Н. Островського зв’язана зовсім нова сторінка в історії російського театру. Цей найбільший російський драматург був першим, хто поставив перед собою завдання демократизації театру, а тому він приносить на сцену нові теми, виводить нових героїв і створює те, що можна із упевненістю назвати російським національним театром

Драматургія в Росії, безумовно, мала багату традицію й до Островського. Глядачеві були відомі численні п’єси епохи класицизму, існувала й реалістична традиція, представлена такими видатними добутками, як «Горі від розуму», «Ревізор» і «Одруження» Гоголя. Але Островський вступає в літературу саме як письменник «натуральної школи», а тому об’єктом його дослідження стає життя невидатних людей, побут міста. Життя російського купецтва Островський робить темою серйозної, «високої» комедії, письменник явно випробовує на собі вплив Бєлінського, а тому зв’язує прогресивне значення мистецтва з його народностями, причому відзначає значимість викривальної спрямованості літератури. Визначаючи завдання художньої творчості, воно говорить: «Публіка чекає від мистецтва втілення в живу, витончену форму свого суду над життям, чекає з’єднання в повні образи помічених у століття сучасних пороків і недоліків…»

Саме «суд над життям» стає визначальним художнім принципом творчості Островського. У комедії «Свої люди – сочтемся» драматург висміює основи життя російського купецтва, показуючи, що людьми рухає, насамперед, пристрасть до наживи. У комедії «Бідна наречена» велике місце займає тема майнових відносин між людьми, з’являється образ порожнього й вульгарного дворянина. Драматург намагається показати, як середовище розбещує людину. Пороки його персонажів майже завжди є наслідком не їхніх особистих якостей, а тої обстановки, у якій живуть люди

Особливе місце у творчості Островського займає тема «самодурства». Письменник виводить образи людей, сенс життя яких полягає в придушенні особистості іншої людини. Такі Самсон Большов, Марфа Кабанова, Дикої. Але письменника, звичайно, цікавить не сама особистість самодурів. Він досліджує той мир, у якому живуть його герої. Герої п’єси «Гроза» належать до патріархального миру, і їх кревна з ним зв’язок, їх підсвідома від нього залежність – схована пружина всього дії п’єси, пружина, що змушує героїв робити по більшій частині «маріонеткові» рухи. Автор постійно підкреслює їхня несамостійність. Образна система драми майже повторює суспільну й сімейну модель патріархального миру. У центр оповідання, як і в центр патріархальної громади, поміщені сім’я й сімейні проблеми. Домінанта цього малого мирка – старша в сім’ї, Марфа Ігнатіївна. Навколо її групуються на різному віддаленні члени сімейства – дочка, син, невістка й майже безправні мешканці будинку: Глаша й Феклуша. Та ж «розміщення сил» організують і все життя міста: у центрі – Дикої (і не згадані в п’єсі купці його рівня), на периферії – особи усе менш і менш значні, що не мають грошей і суспільного становища. Островський, бачив принципову несумісність патріархального миру й нормального життя, приреченість застиглої, не здатної до відновлення ідеології. Пручаючись нововведенням, що насуваються, що витісняє його «всієї стрімко, що несеться життя,», патріархальний мир взагалі відмовляється це життя зауважувати, воно творить навколо себе особливий міфологізований простір, у якому – єдиному – може бути виправдана його похмура, ворожа всьому чужому замкнутість. Такий мир давить особистість, і не важливо, хто фактично здійснює це насильство. За словами Добролюбова, самодур «неспроможний і незначний сам по собі; його Можна обдурити, усунути, засадити в яму, нарешті… Але справа в тому, що зі знищенням його не зникає самодурство».

Звичайно, «самодурство» – не єдине зло, що Островський бачить у сучасному йому суспільстві. Драматург висміює дріб’язковість прагнень багатьох своїх сучасників. Згадаємо Мишу Бальзаминова, що мріє в житті лише про блакитний плащ, «сіркою коня й бігунках». Так у п’єсах виникає тема міщанства. Найглибшою іронією відзначені образи дворян – Мурзавецких, Гурмыжских, Телятевых. Жагуча мрія про щирі людські відносини, а не любові, побудованої на розрахунку, становить найважливішу рису образа Лариси з п’єси «Безприданниця». Островський завжди виступає за чесні й шляхетні відносини між людьми в сім’ї, суспільстві, взагалі життя

Островський завжди вважав театр школою виховання вдач у суспільстві, розумів високу відповідальність художника. А тому він прагнув до зображення правди життя й щиро хотів, щоб його мистецтво було доступно всьому народу. І Росія завжди буде захоплюватися творчістю цього геніального драматурга. Не випадково Малий театр має ім’я А. Н. Островського, людини, що присвятив російській сцені все своє життя

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>