Олесь Донченко улюблений письменник наших дітей

За програмою п’ятикласники вивчають уривки з його повісті «Сад». Але їх уявлення про творчість письменника будуть далеко не повними, якщо не познайомити їх з такими популярними творами талановитого. письменника, як «Лісничиха», «Школа над морем».

У повісті «Лісничиха» розповідається про велику моральну силу нашого народу, його мужність і стійкість у важких випробуваннях, пильність, а також любов до праці і природи рідної країни. Саме в цьому й полягає ідейне спрямування твору.

Обговорення повісті викличе в учнів захоплення вчин« ками героїв, почуття гордості за свій народ, який у важкий час Вітчизняної війни і в перші роки після війни вистояв, переміг ворога і зробив нашу Батьківщину ще могутнішою, сильнішою і красивішою.

У зв’язку з тим, що повість «Сад» Донченка вивчається в кінці навчального року, бесіду про Лісничиху слід провести завчасно, в квітні місяці. Вона підготує учнів до сприйняття програмного твору, який має не тільки пізнавальне значення, а й виховне: допомагає прищепити дітям любов до природи, до праці, бажання перетворити свій

рідний край в квітучий сад. Учні після цього ще з більшою зацікавленістю читатимуть твори про природу і намагатимуться внести і свою частку у велику патріотичну справу.

На цьому ж уроці варто подати деякі біографічні відомості про письменника.

Олесь Васильович Донченко народився в 1902 р. у Великих Сорочинцях Полтавської області. Ще в шкільні роки почав писати вірші, згодом став активним юнкором дитячої республіканської газети «На зміну» (нинішня «Зірка»), а потім друкувався в молодіжній пресі. Перша збірка віршів, «Червона писанка», вийшла в світ у 1926 р.

Та популярність О. Донченкові принесли його прозові твори для дітей та юнацтва. Багато поколінь дітей виховували в собі кращі моральні якості радянської людини, читаючи його повісті «Школа над морем», «Лукія», «Ка-рафуто», в яких розповідається про життя дітей до Великої Вітчизняної війни, «Серце беркута» — повість про дружбу народів в період Вітчизняної війни, «Лісничиха», «Повість про новий дім», «Заповітне слово», «Юрко Васюта» — твори післявоєнного часу. Протягом своєї тридцятирічної творчої діяльності О. Донченко написав багато оповідань для дітей різного віку та критичних статей. Останньою, передсмертною книгою письменника був його відомий роман з життя десятикласників «Золота медаль».

Багато творів Олеся Донченка перекладено на російську та інші мови народів СРСР.

Події, описані в повісті «Лісничиха», відбуваються після’ визволення України від фашистських загарбників, хоч війна ще продовжувалася за межами нашої країни.

В основу твору О. Донченко поклав справжній факт про те, як одна дівчинка з Лубенського району на Полтавщині, замість батька, який пішов захищати рідну Вітчизну, працювала лісничихою.

— Скажіть, де жила і вчилася Улянка Голуб?

— Маленька Улянка жила за три кілометри від села, у єдиній хатині в лісі, разом із стареньким і немічним дідусем Маврикієм. Ще йшла війна, людям жилося важко, а особливо Улянці. Щодня вона ходила до школи в село, сама справлялася з хатньою роботою, поралась у дворі й на городі, ще й була лісничихою замість батька-фронтовика.

— А де ж була Улянчина мати?

— Мати її, замінивши батька, коли той пішов на фронт, бачила, як німецькі загарбники нещадно вирубували і вивозили ліс. Серце в неї щеміло від жалю і великого горя. Згодом ворог виявив, що хтось псував механічні пилки і трактори. Це робила Улянчина мати. її простежили, і після цього Улянка більше не побачила своєї матері.

— Чи можна назвати Улянку дочкою лісу?

— Улянка народилася й виросла в лісі. Недаром у школі її називали Кульбабкою. І все, що було в лісі, стало для неї милим, дорогим. Берези вона називала білокорими сестрами і віталася до них, як до людей. А як вона докоряла дідові, коли той наточив березового соку!

— Вона мріяла про те, щоб на всій землі цвів сад. Коли ж дід Маврикій спитав, як же бути з шляхами, Улянка відповіла, що всі шляхи треба обсадити яблунями, грушами, сливами.

— Дуже любила маленька лісничиха дуби. До жолудів вона зверталася, як до близьких їй людей: «Милі, милі жолуді, як я вас люблю, осінні гості». За кожного дуба, якого зрубали німці, вона посадила три.

— З ваших висловлень, діти, видно, що Улянка була справжньою дочкою і господаркою лісу, що вона піклувалася про нього, як про найкращого друга людини. Вона була спостережливою і сміливою, тому знала все, що робилося навколо неї. Який же великий патріотичний вчинок зробила маленька дівчинка?

— Одного разу Улянка, обходячи ділянку, почула запах диму і сморід від припаленої ганчірки. Вона пішла в напрямку, звідки чувся запах, і виявила замасковану землянку, в якій переховувалися два поліцаї. Вона негайно повідомила лісників і ті затримали небезпечних ворогів. Вчителька Людмила Степанівна за це дуже похвалила сміливу школярку, а учяі вважали її справжньою героїнею.

— Мене дивує й захоплює, як могла така маленька дівчинка зі всім справлятися. У нашому ж класі є такі учні, що й вдома не допомагають, і не вчаться як слід. Таким ледарям та й всім нам треба приклад брати з таких, як Улянка.

Далі бесіда йшла за такими запитаннями:

1. Розкажіть про дружбу білявої Улянки та чорного Демка.

2. Як у творі розповідається про материнську любов учительки до учениці-сироти?

3. Чи захопила вас історія з листом Улянки і чопу?

Учитель. У Радянській країні — чудові люди; вони

готові піти назустріч, допомогти – кожному, кого спіткає якесь горе. Так було з Улянкою й з іншими сиротами, яким дали притулок і по-материнському піклувались про них люди різних народів Радянського Союзу в грізні роки війни і після війни.

У повісті є дуже цікава казка, яку розповів Улянці дід Маврикій. (Діти знаходять і читають казку з розділу «Несподіваний гість» від слів: «І згадується Улянці дідова казка…»).

Після читання вчитель звертається до учнів:

— Чи здійснилася ця казка?

— Прочитавши казку, я переживав за Улянку. Адже вона щиро повірила, що тільки хто знайде вогненну квітку Чарнамая-зілля, той не буде ніколи сиротою. А вона її не знайшла. Проте казка здійснилася: лісничий Макар Макарович забрав дівчинку до себе. Він став їй за батька, а Демко — за брата.

— Коли Улянка дізналася про загибель свого батька, від великого горя і болю вона – втекла в ліс. Пізно вночі її, хвору й непритомну, знайшов Макар Макарович у дуплі старого дуба. Я зрозумів, як важко Улянці було примиритися з думкою, що в неї немає ні батька, ні матері я думав, чи шануємо ми своїх батьків, чи уважні ми до них.

Учитель. Отже, цю чарівну квітку Улянка в лісі знайти не змогла, вона її бачила лише вві сні. Насправді ж квітка ця цвіте в серцях наших добрих і чуйних людей, серед яких Улянка не почувала себе сиротою.

Улянка для наших дітей може бути зразком сумлінного ставлення до своїх нелегких обов’язків, вона зворушує нас своєю любов’ю до батьків, до рідної природи, вона по-справжньому любить Батьківщину

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>