Пейзаж у розкритті задуму автора (по творі Горького «Баба Изергиль») – Горький Максим

«Баба Изергиль» Максима Горького змушує повірити в існування казки, у щось незвичайне, неприборкане, невивчене. Ми попадаємо в мир пісень, тихого моря, у мир неминучої краси й приємного спокою. Щось невимовне відбувається з уявою, вона починає почувати найменші зміни природи, намагається вловити м’який шепіт хвиль

Пейзажу віддається дуже велике значення. Його опис не піддається ніякому аналізу, неможливо уявити собі ці поетичні розповіді баби без гарної природи. Отут Горький найбільше яскраво показує свій талант письменника

За допомогою вступу створюється романтичний настрой. Ми бачимо чоловіків, жінок, щастя, пісні й безтурботні веселощі: «Вони йшли, співали й сміялися; чоловіка – бронзові, з пишними, чорними вусами й густими кучерями до плечей, у коротких куртках і широких шароварах; жінки й дівчини – веселі, гнучкі, з темно – синіми очами, теж бронзові». Мимоволі хочеться наблизитися до цих людей, випробувати тими яскравими, наповненими веселощами моменти, у яких немає ні крапельки сумуй. Отут тисячі світних квітів ночі зливаються в співучий голос баби, ніколи гарної й молодий дівчини

Горький створює атмосферу, у якій і розвивається дія: «Вітер текла широкою, рівною хвилею, але іноді він точно стрибав через щось невидиме й, народжуючи сильний порив, розвівав волосся жінок у фантастичні гриви…це робило жінок дивними й казковими».

Опис природи є невід’ємною частиною розповідей Изергиль: «Повітря було просочено гострим заходом моря й жирних випарів землі, незадовго до вечора рясно змоченої дощем. Ще й тепер по небу бродили обривки хмар, пишні, дивних обрисів і фарб: отут – м’які, як клуби диму, сизі й попелясто^ – блакитні, там – різкі, як уламки скель, матово^ – чорні або коричневые». Небо, просочене пастельними тонами, пухнаті й тверді хмари, що з’являється місяць – усе розташовувало до розмови про старому, прожитому, чудесному, давно забутий. Розмова виходила невигадливим, простим, а в цей час «місяць зійшов, її диск був великий, криваво – червоний».

Розповідь про Ларре сприймається як належне серед цієї невимовної краси. В «Бабі Изергиль» автор майстерно оповідає про надмірну гордість і незалежність, що нічого гарного не приносить ні Ларре, ні людям довкола нього. А читач усе ще є під враженням від пейзажу, від теплого моря, від вологого солоного повітря

У творі Максим Горький створює як би двоемирие. У першому світі ми буваємо, коли Изергиль і слухач її розповідей ведуть розмову, а в другий відправляємося, коли бабуся скрипливим голосом розповідає про молодих людей, що скоряли мир у старі часи

Зрідка, щоб читач не втратив у своїй уяві яскраву картинку теплого вечора, автор відривається від розповіді баби «…замислений, заколотний шум був славної другий розповіді про заколотне життя. Усе м’якше ставала ніч, і усе більше разрождалось у ній блакитного сяйва місяця…». Слова Изергиль течуть всі непринужденней, всі прямей і аккуратней. Можна провести паралель між Изергиль і пейзажем. Вони бездоганно доповнюють один одного, сходяться в спокої, у вибухах емоцій. Отут природа теж має душу. І ні на крок не залишає бабу й вірного слухача

Третя частина нам оповідає про приголомшливу легенду про славний Данко, що допоміг людям знайти світло, але якого так і не віддячили. Автор включив у цю розповідь самостійний пейзаж. Він зробив це навмисне, адже необхідно було створити відповідний настрій: «Там були болота й тьма, тому що ліс був старий, і так густо переплелися його галузі, що крізь них не видать було неба». У цьому світі й жили «одні люди», цікаво змінюється отут природа. Від дрімучих заростей до сонячного світла: «И завжди, удень і вночі, навколо тих людей було кільце міцної тьми, воно точно збиралося роздавити їх…». Від цієї безвихідності люди лікувалися думами, які ще більше дратували їх. Молода, відважна, сильна людина вирішила відвести їх до світла: «Всі густіше ставала ліс, усе менше було сил! І от стали ропать на Данко, говорячи, що дарма він, молод і недосвідчений, повів їх кудись». Гіркий нагнітає обстановку за допомогою пейзажу, за допомогою грози, темряви, непроглядного лісу. Цей «важкий шлях» повинен був закінчитися. За допомогою опису природи можна було відчути, як наближається кінець страшного миру й вічної темряви. Данко був упевнений у своїх силах і покликав людей: «Вони кинулися за ним, зачаровані. Тоді ліс знову зашумів, здивовано качаючи вершинами… І от раптом ліс розступився перед ним, розступився й залишився позаду, щільний і німий, а Данко й всі ті люди відразу занурилися в море сонячного світла й чистого повітря, промитого дощем». Данко вмер, не залишивши й сліду, а автор майстерно повернув читача в перший мир, де «дунув вітер і оголив з – під лахміття сухі груди баби Изергиль, що засипала усе міцніше».

У своєму творі Горький використовував пейзаж для створення настрою читача, для нагнітання й збільшення обстановки або для зрівноважування ситуації, що створилася. Максим Горький – справжній професіонал у своїй справі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>