Поезія це зажди неповторність (про творчість Ліни Костенко)

Українська поетеса Ліна Костенко… Вона належить до того покоління, на долю якого випало важке дитинство, коли зранена земля стогнала від невимовного болю і плакала гарячими слізьми дітей-сиріт і вдів:

Мені б ще гратись в піжмурки і класи,

в казки літать на крилах палітур.

А я писала вірші про фугаси,

а я вже смерть побачила впритул.

Так з болем пише поетеса у вірші “Мій перший вірш, написаний в окопі”, згадуючи своє дитинство. Ровесників Ліни Костенко забирала смерть і після закінчення війни. У поезії “Пастораль XX сторіччя” поетеса з гірким болем розповідає жахливу пригоду, що сталася з трьома хлопчиками-пастушками:

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати:

- Хоч личко його покажіть!

У багатьох віршах поетеса утверджує безсмертя воїнів, які загинули, захищаючи рідну землю у роки Великої Вітчизняної війни. Усі ми в неоплатному боргу перед ними. У поезії “Тут обелісків ціла рота” Л. Костенко говорить, що кожний із живих повинен прийти до них, як на сповідь:

Хтось, може, має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

Поетична палітра віршів Ліни Костенко надзвичайно багата й різноманітна. Я просто вражена точністю її спостережень, влучністю висловів.

Вірш “Заходить сонце за лаштунки лісу” поетеса закінчує словами про вічність буття.

І є природа. І немає смерті.

Є тільки різні стадії буття.

Для Ліни Костенко “поезія – це свято, як любов, і вона закликає людей любити усе живе і прекрасне:

Любіть травину, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Особливою і неповторною є інтимна лірика поетеси, з якої постає лірична героїня, яка вміє любити, відчуває близьку їй людину, яка безкорислива і ніжна, вміє розуміти, прощати, розлучатись і зустрічати:

Я люблю тебе тихо і боязко,

Я прощально тебе люблю.

Лірична героїня поетеси чиста, душевна, безкорислива. Це відчувається у вірші про розмову з садом, який питає: “Чому ти не прийшла… у час… цвітіння”. І вона відповідає:

І я прийшла не струшувать ренклод,

І не робить з твоїх плодів набутку.

Другі приходять в час твоїх щедрот,

А я прийшла у час твойого смутку…

Поезії Ліни Костенко незвичайні, прекрасні, художньо довершені. “Це, – як сказав Володимир Базилевський, – більше ніж поезія – тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка… Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>