Пошук сенсу буття за ‘Божественною комедією’ Данте

У Добу Відродження, коли поширились ідеї гуманістичної філософії, до неї звернувся Данте Аліг’єрі – останній поет Середньовіччя і водночас перший поет Нового часу.

Протягом багатьох років на чужині Данте виношував і опрацьовував своє прекрасне творіння – поему “Божественна комедія”. Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей – підсумок всього його життя – дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум’яну проповідь дорогих йому ідей. “Божественна комедія” – вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи.

Величезна за обсягом поема має три частини – “Пекло”, “Чистилище”, “Рай” – відповідно до трьох етапів уявної подорожі поета. Вона розпочинається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини.

На середині шляху життєвого

Я опинився десь у темнім лісі…

Поетова кохана Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:

Мій друг, хоча і щастя з ним не дружить,

Знайшов заваду у дебрі пустинній

На своїм шляху і з жаху відвернувся:

Боюсь, щоб він так не заблудився.

Іди ж і твоїм прездобним словом

І всім, що треба для його рятунку.

Спасай його, щоб і мене потішить.

Вергілій веде Данте через пекло, яке нараховує дев’ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності. Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків – Адама, Авеля, “чистого сина його”, Ноя, Мойсея, “уставщика й служителя”, “сивого Авраама”, Якова Ізраїля і його дітей. Серед них, хто удостоєний райського блаженства, згадано героїнь біблійних побутових, героїчних та ліричних оповідей – Сарру, Ревекку, Рут, Юдиту. До їхнього товариства після прощання з Данте приєднується і Беатріче.

Спускаючись нижче і нижче, поет бачить грішників – лихварів, жадібних, насильників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тарани, які в безсилій злобі скрегочуть зубами у вогняній ріці, і папи, які грішили за життя. У дев’ятому колі пекла – озеро, де у кригу навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини.

Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче вирушає у подорож райськими сферами. Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна. Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує випробувати його “з легких і важких питань”. Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не лише з Біблією, а й з “людськими науками” – фізикою, філософією. Він, як і інші філософи Гуманісти, переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинна нехтувати жодним:

Вірю в одного предвічного Бога,

Що, сам недвижний, рушає все небо

Любов’ю й тугою. На се я маю,

Не тільки докази фізичні та

Метафізичні, але й саму правду,

Яка з отсього місця полилася

Через Мойсея, псалми та пророків,

І Євангеліє, і через вас,

Що духом божеським огріті, написали.

На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поряд з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерне для гуманізму поєднання “Христа з Цицероном” свідчить, що Данте не властиві фанатизм, замкненість, обмеженість, що він черпає багатства з усієї скарбниці духовної культури.

Рай, за уявленням християн, – місце, де панує справедливість і вічне блаженство. Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були й до Христа, існують і поза його релігією, і він поміщає до раю всіх, хто заслуговує на винагороду, порушуючи тим самим канонічні уявлення.

Перед тим, як піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість востаннє глянути на грішну землю, де панує зло, породжене пожадливістю, під якою поет розуміє владу матеріальних інтересів. Та Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до розвою, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе.

Як бачимо, вся поема, і особливо частина “Пекло”, пройнята духом палкої політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в житті боротися на чиємусь боці. Ці душі кидаються юрбою в передпокій пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поруч з ними грішники могли б загордитись. “Вони не варті слів: поглянь – і мимо!” – говорить про них Вергілій.

Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу.

Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора. Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, в пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте – папу Боніфація. Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>