Постать мислителя XVII століття в поемі І. Франка «Іван Вишенський»

У світогляді І. Вишенського боролись погляди релігійно-аскетичні і життєві, церковні і народні, традиційні і сучасні. «Іван Вишенський» – філософський твір на історичну тему про видатного письменника, мислителя і громадського діяча XVII століття. Його біографія і купа, ніхто навіть дати народження та смерті достовірно назвати не може. V молоді роки Вишенський вів життя, сповнене «палких людських пристрастей». Та, за припущенням І. Франка, у його житті трапилася, мабуть, незвичайна постать, яка так вплинула на нього, що він став ченцем. Весь у віці! І() 35 років він пішов на Афон, який з того часу став місцем його проживання. Тільки один раз завітав на Україну, хоч прагнення жити серед народу своєї Нптьківщини і бути корисним їй не покидало аскета-мислителя до глибокої ста-Іністі. Там, на Афоні, він дотримувався суворого режиму, прийшов усі стадії аскета. Згодом став монастирським полімушником, пізніше – ченцем. Належав дп найбільш аскетичної групи ченців, був затворником, жив у певній ізоляції під оточуючих людей.

Постать мислителя, його світогляд найкраще розкриваються в його творчій діяльності. На думку І. Франка, він був найпрогресивнішим, найближчим до нпроду літератором. Однак його постать наскільки велична, настільки й суперечлива. Іван Вишенський виявив себе філософом, був переконаний у тому, що у світі йде невсипуща, напружена боротьба між добром і злом. Уся природа, крани, людське тіло є породженням і власністю злого Духа. Духовне начало перебу-ипс в різній суперечності з матеріальними диявольськими спокусами. Передова людина свого часу, Вишенський любить український народ, виявляє готовність відстоювати його життєві інтереси, проголошує ідею соціальної рівності, мріє про той час, коли не буде бідних і багатих, засуджує гнобительську ішлітику польсько-шляхетської держави. З іншого боку, не вказує на шляхи боротьби з соціальною несправедливістю.

Суперечливим, на думку автора поеми, г. й той факт, що мислитель замість того, щоб брати участь в ідейно-політичній боротьбі на Батьківщині, обрав собі роль «добровільного вигнанця», «затворни-ип-афоніта», прирік себе на «самотність, фізичні й моральні муки». У своїх творах (існує думка, що Вишенський розпочав творчу діяльність на Лфоні) письменник розвінчує католицьку церкву, одним із перших в українській полемічній літературі проголошує тезу про «папу-антихриста», називає його деспотом, піддає критиці міркування католиків про чистилище, критично висловлюється про українських панів, які не захищають національно-релігійні права народу. Найбільшої сили гнів Вишенського набирає у викритті духовенства. Розвиваючи демократичні ідеали, письменник стає на захист православних монахів, але критика католицької церкви не була до кінця послідовною. Він не зміг розкрити корені католицького віровизнання. Відсталими є погляди Івана Вишенського на освіту.

ОднаК, незважаючи на певні протиріччя у світогляді та поглядах, І. Вишенський є для нас «цінним і симпатичним» і завжди матиме місце в нашій літературі.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>