Повний зміст Античні розкопки Аверченко А. Т

Коли шестирічний Котя приходить до мене – перше для нього задоволення ритися в нижньому лівому ящику мого письмового стола, де напхана всяка непотрібна дрянь; а для мене перше задоволення стежити за ним, вивчати зовсім дикунські смаки й прагнення.

Наперед ніколи не можна сказати, що сподобається Коту: він зневажливо відкине прехорошенького бронзового собачку на задніх лапках і судорожно вхопиться за шматок закоптілого сургучу або за поламаний ободок пенсне. Сукняна обтиралка для пір’я у формі різнобарвного метелика залишає його зовсім байдужим, а порожній пухирець з – під нашатирного спирту приводить у стан тривалого німого захвату. Спочатку я думав, що для Коти найважливіше, чи видає предмет який – небудь захід, тому що й сургуч, і пухирець пахнули досить сильно. Але Котя відразу розбив це припущення, відклавши дбайливо для себе металевий ковпачок від олівця й забракувавши прехорошенький пакетик – саше для білизни. Однак про всякий предмет, що підкрутився, він дуже толково розпитає й уважно вислухає: – Дядько, а це що? – Обтиралка для пір’я. – Для якого пір’я? – Для сталевих. Якими пишуть. – Пишуть? – Так. – А ти вмієш писати? – Так, нічого собі. Умію. – Ану ж бо, напиши. Пишу йому на клаптику паперу: «Котька – прекомічний міхур». – Так, умієш. Вірно. А це що? – Ножик для розрізування книг. Мовчачи бере зі стола книгу в плетінні й, озброївшись кістяним ножем, намагається розрізати книгу поперек. Після декількох даремних зусиль зітхає: – Напевно, брешеш. – Ах, брешу? Тоді між нами все кінчено. Іди від мене. – Ну, не брешеш, не брешеш. Нехай я брешу, добре? Не жени мене, я тобі ручку поцілую. – Краще щічку. Мир скріплюється недбалим, млявим поцілунком, і знову: – Дядько, а це що? У руках у нього монетница білого металу із пружинками – для срібних гривенников, пятиалтынных і двугривенных. – Слухай, що це таке? – Монетница. Нюхає. Придушив пальцем пружинки, потім подув у них. – Слухай, воно не свистить. – Навіщо ж йому свистіти? Ця штука, брат, для грошей. От бачиш, сюди грошик засовується. Довго дивиться, прикладаючи оком. – Вона ж чотирикутна! – Хто? – Так ці от, які… гроші. Суне руку в бічний карманчик блузи й виймає сірникову коробку – місце зберігання всіх його капіталів. Недовірливо косячись на мене оком ( чине здумаю я, мов, викрасти що – небудь із його грошових запасів), виймає зім’ятий, старий пятиалтынный. – Бачиш – от. Як же покласти? – Дивак ти! Сюди кладуть металеві гроші. Тверді. Неначебто цей годинний ланцюжок. – Залізні? – Так, одним словом, металеві. Круглі. – Круглі? Брешеш ти… Ні, ні, не брешеш… Я більше не буду! Хочеш, ручку поцілую? Слухай, а слухай… – Ну? – Ти показав би мені таку… залізну. Я ніколи не бачив… – Немає в мене. – Що ти говориш? Виходить, ти бедный? – Всі ми, брат, бедные. – Дядько, чого ти зробився такий? Я адже не сказав, що ти брешеш. Хочеш, поцілую ручку? – Відстань ти зі своєю ручкою! Знову риється Котя в різній мізерії й – тільки в дійсному житті бувають такі збіги – раптом витягає на світло Божий справжній срібний рубль, неведомо як і коли затесався серед двох половинок старого розірваного гаманця. – А це що? – От же він і є – бачиш? Ті гроші, про які я давеча говорив. – Які смішні. Зовсім як круглі. Скільки отут? – Рубль, братуха. Грошовий рахунок він знає. Зі своєї сірникової коробки витягає брудний, склеєний у двох місцях, рубль, довго порівнює. З наступної розмови з’ясовується, до чого по – диявольському практичний цей хлопчисько. – Слухай, він же важкий. – Ну, так що? – Як же їх на базар брали? – Так і брали. – Виходить, у мішку тягли? – Навіщо ж у мішку? – Ну, якщо купували м’ясо, картоплю, капусту, яблука… різні там яйця… – Так мішок – те навіщо? – П’ять – Те тисяч штук віднести на базар чи треба ні? Мати щодня дає п’ять тисяч! – Э – Э… голубчик, – сміючись, притискаю я його до грудей. – От ти про що! Тоді й парочки таких рублів було предосить! Дивиться він на мене мовчачи, але я ясно бачу – на вологих губах його тремтить, от – от зіскочить невисловлена улюблена скептична фраза: «Брешеш ти, брат!..» Але так і не злітає з вуст ця фраза: Котька дуже дорожить дружбою із мною. Тільки вид у нього робиться з: бачиш, мол, у яке положення ти мене ставиш, – і брешеш, а усумниться нельзя.

Додав:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>