Повний зміст Балада про збіглим на завдання Акимов И. 1/10

Але спочатку про те, як вони вмирали.Їх убивали кулі. Їх убивали кулі й осколки гранат – із засідки або при раптовій зустрічі, коли вороги – от вони, поруч, у десяти кроках, коли вже не сховатися, не втекти, і бачиш колір їхніх очей, і пегую щетину на підборідді, і в погляді острах, і розгубленість, і розпач, а автомати гризуть і гризуть в упор – у живіт, в особу, – а навколо тиша! а навколо тиша! – тільки білі від полум’я рильця гризуть і гризуть в упор, і білі метелики вогню оплавляють висаджене кулями сукно й гаснуть, гаснуть…Їх убивали кулі, і тоді це вважалося, мол, повезло хлопцеві, не довго мучився, тому що вони були розвідники. Тому що рідко хто з них так умирав. Тому що була в них інше життя, і доля інша, і інша рахівниця зі смертю. Тому що ніхто не бачив їхніх могил, і дощ не змиває сурик з їх безіменних дощатих обелісків.Так, спочатку про те, як вони вмирали.Адже може так трапитися, що один раз прийде й твоя година. Доля з’явиться тобі в особі хлопчиська – командира дивізіонної разведроты. Він буде повільно йти повз ваш сірий лад і на мить загляне тобі в особу, але вибере інших; але коли їм, що перешли в нову якість, вона накаже: "Розвідники, два кроки вперед", – ти теж зробиш ці два кроки. І все минуле життя піде далеко. У тебе залишиться тільки сьогоднішній день і твоє завдання, і ти довідаєшся, як кроки вартових віддаються прямо в серце, і хрипнув рукопашної, і гавкіт собак, які йдуть по твоєму сліді; і один раз ти скажеш, що зможеш затримати їхніх мінут на десять, вуж десять мінут – це напевно, і в тебе не стануть заперечувати твоє право – підуть, щоб виконати завдання, а ти перерахуєш патрони й відкладеш один окремо, і змусиш себе не думати про те, що можливо осічку, тому що немає на землі такого борошна, що не випробують на тобі вороги.І настане твій самий довгий день.1Масюра був розкритий на другий місяць перебування в спецшколі. Розкрив його Язичник, викладач німецького, котрий, втім, мові не навчав, – це робили інші; він підключався лише час від часу: "ставив" курсантам вимова. Язичником прозвали його курсанти ще довоєнних випусків, і не стільки за спеціальність, скільки за захоплення міфологією варварів. Зараз про цього вужа ніхто не пам’ятав, але кличка трималася міцно, хоча зовнішність їй ніяк не відповідала. Він був весь як в’ялий і нескладний, однак таким він був не завжди. Колись це була ставний і досить повна людина; один раз він пережив важке потрясіння й здав відразу. З тих пор ока його згасли, шкіра на особі висіла тонкими безжиттєвими складками, і фігура була настільки безпомічна, що найкращий костюм виглядав на ній жахливо.Після другого заняття з Масюрой він попросив начальника школи прийняти його. Кабінет генерала був вузький і тому здавався невеликим; майже всю торцеву стіну займало високе вікно; крім двухтумбового письмового стола, тут були стільці для відвідувачів (крісел у робочих приміщеннях генерал терпіти не міг) – і більше нічого. Два сейфи були убудовані в праву стіну, над ними висів портрет Сталіна. Всю ліву стіну займала величезна карта Німеччини.Ще рік назад у цьому кабінеті висіла й карта Радянського Союзу – збоку від генерала, поруч із письмовим столом, дуже зручно; ледве повернувся – і все отлично бачиш. Але після ремонту генерал не велів неї вішати; він обзавівся прекрасним екземпляром, видрукуваним у Лейпцизі, изумительно докладна карта й у той же час компактна: вона вся цілком уміщалася на письмовому столі, там і лежала під аркушем плексигласу; правда, розглянути на ній що – небудь можна було лише через сильну лупу, але й у цьому була своя принадність; лупа завжди лежала на столі – комісійна штучка, цейссовская робота найпершого років; вона була масивна, щедро закована в мідь, зі зручною мідною ручкою, скло лежало в оправі безбарвне, як вода в блюдце. Генерал рідко брав її в руки.На колишній карті генерал відзначав синіми й червоними кутовими скобочками всі перипетії війни, втрачені й узяті населені пункти; тепер він до цього заняття охолонув, може бути, тому, що йому було жаль нової карти. Крім того, поруч із його кабінетом у коридорі висіла превідмінна карта миру, на якій черговий після кожного зведення Інформбюро пересував прапорці на всіх фронтах: у Росії, в Африці, в Італії, в Азії й на Тихому океані. – Мені б не хотілося, товариш генерал, здіймати даремну тривогу…Вони були знайомі багато років, причому знали один одного досить близько, так що Язичника не бентежили ні чина співрозмовника, ні обстановка. Просто він усе ще залишався глибоко цивільною людиною й тому,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>