Повний зміст Чудик Шукшин У. М

Дружина називала його – Чудик. Іноді ласкаво.Чудик володів однією особливістю: з ним постійно що – небудь траплялося. Він не хотів цього, страждав, але раз у раз влипав у які – небудь історії – дрібні, втім, але прикрі.От епізоди однієї його поїздки.Одержав відпустку, вирішив з’їздити до брата на Урал: років дванадцять не бачилися. – А де блешня така… підвид^ – підвид – на – підвид битюря?! – репетував Чудик з комори. – Я звідки знаю? – Так от же все отут лежали! – Чудик намагався строго дивитися круглими синювато – білими очами. – Всі отут, а цієї, чи бачите, немає. – На битюря схожа? – Ну, щуча. – Я її, видно, зажарила помилково.Чудик якийсь час мовчав. – Ну, і як? – Що? – Смачна? Ха – ха – Ха!.. – Він зовсім не вмів гострити, але йому жахливо хотілося. – Зубки – Те цілі? Вона ж – дюралева!…..Довго збиралися – до напівночі.А рано ранком Чудик крокував з валізою по селу. – На Урал! На Урал! – відповідав він на питання: куди це він зібрався? Провітритися треба! – При цьому кругла м’ясиста особа його, круглі очі виражали найвищою мірою нікчемне відношення до далеких доріг – вони його не лякали. – На Урал!Але до Уралу було ще далеко.Поки що він благополучно доїхав до районного міста, де стояло йому взяти квиток і сісти на поїзд.Часу залишалося багато. Чудик вирішив поки накупити подарунків племяшам – цукерок, пряників… Зайшов у продовольчий магазин, прибудувався в чергу. Поперед нього стояв чоловік у капелюсі, а поперед капелюха – повна жінка з фарбованими губами. Жінка неголосно, швидко, гаряче говорила капелюху: – Представляєте, наскільки треба бути грубою, безтактною людиною! У нього склероз, добре, у нього вже сім років склероз, однак ніхто не пропонував йому йти на пенсію. А цей – без року тиждень керує колективом – і вже: "Може, вам, Олександр Семеныч, краще на пенсію?" Нах – Хал!Капелюх підтакував. – Так, так… Вони такі тепер. Подумаєш, склероз. А Сумбатыч?.. Теж останнім часом текст не тримав. А ця, як її?..Чудик поважав міських людей. Не всіх, правда: хуліганів і продавців не поважав. Побоювався.Підійшла його черга. Він купив цукерок, пряників, три плитки шоколаду. І відійшов у сторонку, щоб укласти все у валізу. Розкрив валізу на підлозі, став укладати… Щось глянув на підлозі – те, а в прилавка, де черга, лежить у ногах у людей пятидесятирублевая папірець. Отака зелена дурочка, лежить собі, ніхто її не бачить. Чудик навіть затремтів від радості, очі зайнялися. Поспіхом, щоб його не випередив хто – небудь, став швидко міркувати, як би повеселее, поостроумнее сказати цим, у черзі, про папірець. – Добре живете, громадяни! – сказав він голосно й весело.На нього оглянулися. – У нас, наприклад, такими папірцями не шпурляються.Отут всі небагато поволновались. Це адже не трійка, не п’ятірка – п’ятдесят рублів, полмесяца працювати треба. А хазяїна папірця – немає."Напевно, той, у капелюсі", – догадався Чудик.Вирішили покласти папірець на видне місце на прилавку. – Зараз прибіжить хто – небудь, – сказала продавщиця.Чудик вийшов з магазина в приятнейшем настрої. Усе думав, як це в нього легко, весело вийшло: "У нас, наприклад, такими папірцями, не шпурляються!" Раптом його точно жаром усього обдало: він згадав, що точно такий папірець і ще двадцатипятирублевую йому дали в ощадкасі будинку. Двадцатипятирублевую він зараз розміняв, пятидесятирублевая повинна бути в кишені… Сунувся в кишеню – немає. Туди – Сюди – немає. – Моя був папірець – те! – голосно сказав Чудик. – Мати твою так – те!.. Моя папірец – те.Під серцем навіть якось задзвеніло від горя. Перший порив був піти й сказати: "Громадяни, мій папірець – те Я їх дві одержав в ощадкасі – одну двадцатипятирублевую, іншу полусотельную. Одну, двадцатипятирублевую, зараз розміняв, а іншої – немає". Але тільки він представив, як він приголомшить всіх цією своєю заявою, як подумають багато хто "Звичайно, раз хазяїна не найшлося, він і вирішив привласнити". Ні, не пересилити себе – не простягнути руку за проклятим папірцем. Можуть ще й не віддати. – Так чому ж я такий є – те? – уголос гірко міркував Чудик. – Що тепер робити?..Треба було вертатися додому.Підійшов до магазина, хотів хоч видали подивитися на папірець, постояв у входу… І не ввійшов. Зовсім боляче стане. Серце може не витримати.Їхав в автобусі й неголосно лаявся – набирався духу стояло пояснення із дружиною.Зняли із книжки ще п’ятдесят рублейчудик, убитий своєю незначністю, що йому знову роз’ясняла дружина (вона навіть пари раз стукнула його шумівкою по голові), їхав у поїзді. Але поступово гіркота проходила. Миготіли за вікном лі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>