Повний зміст Добрыня й Змій Фольклор

Добрынюшке – Те матінка проказувала,

Та й Никитичу – Те матінка карала:

– Ти не їзди – ка далече в чисто поле,

На тую гору так сорочинскую,

Не топчи – ка младыих змієняти,

Ти не виручай – ка полонов так русскиих,

Не купайся, Добрыня в Пучай – Ріці,

Та Пучай – Ріка дуже люта,

А середняя – те струмок як вогонь січе!

А Добрыня своєї матінки не слухався.

Як він їде далече в чисто поле,

А на тую на гору сорочинскую,

Потоптав він младыих змієняти,

А й повыручил він полонов так русскиих.

Богатырско його серце распотелося,

Распотелось серце, нажаделося -

Він приправив свого добра коня,

Він добра коня так до Пучай – Ріки,

Він злазив, Добрыня, з добра коня,

Так знімав Добрыня плаття кольорове,

Так заблукав за струечку за першу,

Так він заблукав за струечку за середню

И сам говорив так такі слова:

– Мені, Добрынюшке матінка проказувала,

Мені, Никитичу, маменька й карала:

Що не їзди – ка далече в чисто поле,

На тую гору па сорочинскую,

Не топчи – ка младыих змієняти,

А не виручай полонов так русскиих,

И не купайся, Добрыня, у Пучай – Ріці,

Але Пучай – Ріка дуже люта,

А середняя – те струмок як вогонь січе!

А Пучай – Ріка – вона лагідна – смирна,

Вона начебто калюжа – те дощова!

Не встиг Добрыня слівця смолвити -

Вітру ні, так хмару нанесло,

Хмари ні, так начебто дощ дощать,

А й дощу – те ні, так тільки грім гримить,

Грім гримить так свище блискавка -

А як летить Змеище Горынище

Про тыех дванадцят про хоботи.

А Добрыня тої Змії не приужахнется.

Говорить Змія йому проклята:

– Ти теперича, Добрыня, у моїх руках!

Захочу – тебе, Добрыня, тепер потоплю,

Захочу – тебе, Добрыня, тепер знімання – зжеру,

Захочу – тебе, Добрыня, у хоботи візьму,

У хоботи візьму, Добрыня, у нору знесу!

Припадає Змія як до швидкої ріки,

А Добрынюшка – Те плавати він горазд адже був:

Він пірне на бережок на тамтешній,

Він пірне на бережок на здешниий.

А немає в Добрынюшки добра коня,

Так немає в Добрыни платтів цветныих -

Тільки – Те лежить один пухів ковпак,

Так насипаний той ковпак так землі грецької,

По вазі той ковпак так у цілих три пуди.

Як схопив він ковпак так землі грецької,

Він шибнет у Змію так у прокляту -

Він відбив Змії дванадцять так всіх хоботів.

Отут упала – те Змія так у ковилу – траву,

Добрынюшка на ніжку він був поверток,

Він скочил на зміїні так груди білі.

На хресті – те в Добрыни був булатний ніж -

Він адже хоче розпластати їй груди білі.

А Змія Добрыне йому взмолилася:

– Ах ти, агов, Добрыня син Никитинич!

Ми покладемо з тобою заповідь велику:

Тобі не ездити далече в чисто поле,

На тую на гору сорочинскую,

Не топтати більше младыих змієняти,

А не виручати полонов так русскиих,

Не купатися ти, Добрыне, у Пучай – Ріці.

И мені не літати так на святу Русь,

Не носити людей мені більше русскиих,

Не збирати мені полонов так русскиих.

Він повыпустил Змієві як з – під колін своїх -

Піднялася Змія так нагору під хмару.

Трапилося їй летіти так повз Киї – Граду.

Побачила вона Князєву племінницю,

Молоду Забаву дочка Потятичну,

Идучи по вулиці по широкоей.

Отут припадає Змія так до сирої землі,

Захопила вона Князєву племінницю,

Віднесла в нору так у глибоку.

Тоді сонечко Володимир стольно – київський

А він по трьох дня так отут былиц кликав,

А былиц кликав так славних лицарів:

– Хто б міг з’їздити далече в чисто поле,

На тую на гору сорочинскую,

Сходити в нору так у глибоку,

А дістати мою, князєву, племінницю,

Молоду Забаву дочка Потятичну?

Говорив Алешенька Левонтьевич:

– Ах ти, сонечко Володимир стольно – київський

Ти накинь – ка цю службу так велику

На того Добрыню на Никитича

У нього адже зі Змеею заповідь покладена,

Що їй не літати так на святу Русь,

А йому не їздити далече в чисто поле,

Не топтати – те младыих змієняти

Так не виручати полонов так русскиих.

Так візьме він Князєву племінницю,

Молоду Забаву дочка Потятичну,

Без бою, без драки – кроволития. -

Отут сонечко Володимир стольно – київський

Як накинув цю службу так велику

На того Добрыню на Никитича -

Йому з’їздити далече в чисто поле

И дістати йому Князєву племінницю,

Молоду Забаву дочка Потятичну.

Він пішов додому, Добрыня, зажурився,

Зажурився Добрыня, зазасмучувався.

Зустрічає государиня так родна матінка,

Та чесна вдова Офимья Олександрівна:

– Ти агов, рожено моє дитятко,

Молодий Добрыня син Никитинец!

Ти що з бенкету йдеш не весел – де?

Знати, що місце було ти не по чині,

Знати, чарою на бенкеті тебе приобнесли

Аль дурень над тобою насміявся – де?

Говорив Добрыня син Никитинец:

– Ти агов, государиня так родна матінка,

Ти чесна вдова Офимья Олександрівна!

Місця було мені – ка по чині,

Чарою на бенкеті мене не обнесли,

Так дурень – те треба мною не насміявся адже,

А накинув службу так велику

А те сонечко Володимир стольно – київський,

Що з’їздити далече в чисто поле,

На тую гору так на високу,

Мені сходити в нору так у глибоку,

Мені дістати – те Князєву племінницю,

Молоду Забаву дочка Потятичну.

Говорить Добрыне родна матінка,

Чесна вдова Офимья Олександрівна:

– Лягай – Ка спати так рано з вечора,

Так ранок буде дуже мудре -

Мудренее ранок буде воно вечора.

Він вставав по утрушку ранешенько,

Умивається так він белешенько,

Споряджається він хорошохонько.

Так йдет на стайню на стоялую,

А бере в руки вузду він так тесьмяную,

А бере він дедушкова так адже добра коня

Він напував Бурка питвом медвяныим,

Він кормил пшеной так белояровой,

Він сідлав Бурка в седелышко черкаське,

Він потнички так клав на спинушку,

Він на потнички так кладе войлочки,

Клав на войлочки черкаське седелышко,

Усіх підтягував дванадцять тугих подпругов,

Він тринадцятий – те клав так заради міцності,

Щоб добрий кінь – те під сідла не вискочив,

Добра молодця в чистому полі не вырутил.

Попруги були шовкові,

А шпеньки в попруг всі булатні,

Пряжки в сідла так червона золота -

Той так шовк не рветься, так булат не треться,

Червоне золото не іржавіє,

Молодець – Те на коні сидить так сам не старіє.

Поезжал Добрыня син Никитинец,

На прощання йому матінка так батіг подала,

Сама говорила такі слова:

– Як будеш далече в чистому полі,

На тыи гори так на высокия,

Потопчеш младыих змієняти,

Повыручишь полонов так русскиих,

Як тыи – те младые змієнята

Підточать у Бурка як вони щіточки,

Що не зможе більше Бурушко поскакивать,

А змієняти від ніг так він обтрушувати,

Ти візьми – ка цю плеточку шовкову,

А ти бий Бурка так промежу ноги,

Промежу ноги так промежу вуха,

Промежу ноги так межу задні, Стане твій Бурушко поскакивать,

А змієняти від ніг так він обтрушувати -

Ти притопчеш усіх так до єдиного.

Як буде він далече в чистому полі,

На тыи гори так на высокия,

Потоптав він младыих змієняти.

Як тыи чи младые змієнята

Підточили в Бурка як вони щіточки,

Що не може більше Бурушко поскакивать,

Змієняти від ніг так він обтрушувати.

Отут молодий Добрыня син Никитинец

Бере він плеточку шовкову,

Він б’є Бурка так промежу вуха,

Промежу вуха так промежу ноги,

Промежу ноги межу задні.

Отут став його Бурушко поскакивать,

А змієняти від ніг так він обтрушувати,

Притоптав він усіх так до єдиного.

Виходила як Змія вона проклята

З тыи нори так із глубокия,

Сама говорить так такі слова:

– Ах ти, агов, Добрынюшка Никитинец!

Ти, знати, порушив свою заповідь.

Навіщо стоптав младыих змієняти,

Почто виручали полоны так росіяни?

Говорив Добрыня сини Никитинец:

– Ах ти, агов, Змія так ти проклята!

чиЧорт тя ніс так через Київ – Град,

Ти навіщо взяла Князєву племінницю,

Молоду Забаву дочки Потятичну?

Ти віддай же мені – ка Князєву племінницю

Без бою, без бійки – кроволития.

Тоді Змія вона проклята

Говорила – Те Добрыне так Никитичу:

– Не віддам я тобі князєвій племінниці

Без бою, без бійки – кроволития!

Заводила вона бой – бійку велику.

Вони билися зі Змеею отут трої доба,

Але не міг Добрыня Змієві перебити.

Хоче отут Добрыня від Змії відстати -

Як з небес Добрыне йому глас говорить:

– Молодий Добрыня син Никитинец!

Бився зі Змеею ти трої доба,

Побийся зі Змією ще третя година:

Ти поб’єш Змію так ю, прокляту!

Він побився зі Змеею ще третя година,

Він побив Змію так ю, проклятута Змія, вона кров’ю пішла.

Стояв у Змії він отут трої доба,

А не міг Добрыня крові перечекати.

Хотів Добрыня від крові відстати,

Але з небес Добрыне знову глас говорить:

– Ах ти, агов, Добрыня син Никитинец!

Стояв у крові ти отут трої доба -

Постій у крові так ще третя година,

Бери свій спис так мурзамецкое

И бий списом так у сиру землю,

Сам спису так присуджуй:

" Розступися – Ка, матінка сиру земля,

На чотири розступися так ти на чверті!

Ти пожери – ка цю кров так всю зміїну!"

Розступилася тоді матінка сиру земля,

Пожерла вона кров так всю зміїну.

Тоді Добрыня в нору пішов.

У тыи в нори так у глибокі,

Там сидить сорок царів, сорок царевичів,

Сорок королів так королевичів,

А простій – те сили – тієї й кошторису немає.

Тоді Добрынюшка Никитинец

Говорив – Те він царям так він царевичам

И тим королям так королевичам:

– Ви йдіть нынь туди, откель принесені.

А ти, молода Забава дочка Потяти -

Для тебе я эдак тепер мандрував -

Ти поїдемо – ка до граду до Києва

А й до ласкавого князя до Володимира.

И повіз молоду Забаву дочка Потятичну. – Ковпак так землі грецької – Головний убір мандрівника по святих місцях перетворений у метальну зброю. – Былиц кликав – Былица – знахарка гадающая по травах

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>