Повний зміст Доктор Крупів Герцен А. И. 1/2

Повестьо ЩИРОСЕРДЕЧНИХ ХВОРОБАХ ВООБЩЕИ ПРО ЕПІДЕМІЧНИЙ РОЗВИТОК ОНЫХВ Особенностисочинение доктори Крупова[Цей невеликий уривок був поміщений в "Сучаснику" 1847 року зі значними пропусками, зробленими ценсурой. Ми його друкуємо тепер у теперішньому виді. (Примеч. А. И. Герцена.)]Багато й багато років пройшло вже з тих пор, як я постійно присвячую час, від лікування хворих і виконання обов’язків що залишається, на виклад порівняльної психіатрії з погляду зовсім нової. Але недовіра до сил, скромність і обережність до – реле забороняли мені всяке оприлюднення моєї теорії. Нині роблю перший досвід повідомити прихильній публіці частина моїх спостережень. Роблю оное, спонукуваний передчуттям швидкого переходу в мінерально – хімічне царство, якого головна незручність – відсутність свідомості. Думаю, що на мені лежить обов’язок упізнане мною закріпити, так сказати, поза собою сумлінним оповіданням для користі й міркування співтоваришам по науці; мені здається, що я не маю права допустити думка мою безвісти зникнути при новим, майбутнім більшим півкулям мозку мого, хімічних сполученнях і розкладаннях. Довідавшись випадково про ваш збірник, я зважився послати в нього уривок із введення тому саме, що воно досить загальнодоступно: в оном, властиво, утримується не теорія, а історія виникнення оной в, голові моєї. При сем не зайвим уважаю попередити вас, що я всього менш літератор і, проживаючи нині років тридцять у губернському місті, вилученому як від резиденції [Від Москви], так і від столиці, я отвык від красномовного викладу думок і не звик до модної мови. Не повинне, однак, випустити з уваги, що ціль моя зовсім не белетристична, а патологічна. Я не зачарувати хочу моїми творами, а бути корисним, повідомляючи надзвичайно важливу теорію, досі від уваги найбільших лікарів що вислизнула, нині ж недостойнейшим з учнів Иппократа наукообразно розвинену й спостереженнями перевірену.Цю теорію присвячую я вам, самовіддані лікарі, що жертвують часом вашим сумному заняттю лікування й ходіння за стражденними щиросердечними хворобами.S. Croupoff M. et Ch. Doctor.[С. Крупів, медицини й хірургії доктор (панцира.)]IЯ народився в одному поміщицькому селищі на березі Оки. Батько мій був диаконом. Біля нашого будиночка жив паламар, людина кволий, бедный і обтяжений величезною сім’єю. У числі восьми дітей, якими бог нагородили паламаря, був один ровесник мені; ми з ним разом росли, усякий день разом грали в городі, на цвинтарі або перед нашим будинком. Я жахливо прив’язався до товариша, ділився з ним всіма ласощами, які мені давали, навіть крав для нього заховані шматки пирога, кашу – і передавав через тин. Приятеля мого всі кликали "косою Левка", він дійсно небагато косив очами. Ніж більше я вертаюся до спогадів про нього, чим уважніше перебираю їх, тим ясніше мені стає, що Пономарів син була дитина незвичайний; шести років він плавав, як риба, лазив на самі більші дерева, ішов за кілька верст від будинку один – одинехонек, нічого не боявся, був як будинку в лісі, знав всі дороги й у той же час був надзвичайно нетямущий, неуважний, навіть тупий. Років восьми нас стали вчити грамоті; я через кілька місяців швидко читав псалтир, а Левка не дійшов і до складів. Абетка зробила переворот у його житті. Батько його вживав усілякі засоби, щоб розвити розумові здатності оы – ва – і не кормил дня по двох, і сек так, що тижня двоє фляків були видні, і половину волось видер йому, і замикав у темний прикомірок на добу, – усе було марне, грамота Левке не давалася; але безжалісне звертання він зрозумів, озлобився й виносив усе, що з ним робили, з якийсь злою сосредоточенностию. Це йому не дешево коштувало: він схуд, вид його, що виражав колись дитячу лагідність і дитячу безтурботність, став виражати дикість заляканого звіра; на батька він не міг дивитися без жаху й відрази. Побився ще року два паламарі із сином, побачив нарешті, що він глупорожденный, і надав йому повну волю.Звільнений Левка став пропадати цілі дні, приходив додому грітися або вкриватися від непогоди, сідав у кут і мовчав, а іноді бурмотав про себе різні неясні слова й дружив тільки із двома істотами – із мною й зі своєю собачкою. Собачку цю він придбав невід’ємним правом. Раз, коли Левка лежав на піску в ріки, селянський хлопчик виніс щеня, прив’язав йому камінь на шию й, підійшовши до крутого берега, де ріка була поглубже, кинув туди собачку; в одна мить Левка відправився за нею, пірнув і через мінуту з’явився на поверхні із щеням; з тих пор вони не розлучалися.Років дванадцяти мене відправил

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>