Повний зміст Із поеми "Два сни" Гумилев Н. З

[1]

А в легені ранковому тумані

Над скелями береговими

Ще переливалося ім’я,

Дзенькало ім’я Муаяни.[2]

Весь двір, посипаний піском

Просіяним і різнобарвним,

Сіяв – і бледносиний будинок

Йому сіяв променем відповідним.

У тіні його більших крокв

Із чудовиськами вирізними

Величезний кактус ворушив

Аркушами жирними своїми.

А за стіною з очерету,

Роботи ретельної й тонкої,

Шуміла Жовта ріка,

И співали човнярі лунко.

Ю – Це ступила на пісок,

Очарована сияньем,

В особу їй віяв вітерець

Невідомим благоуханьем.

Начебто перший раз на світло

Вона глянула, віяв вітер,

Хоча вже цілих вісім років

Вона жила на цьому світлі.

И шляхетне дитя

Ступало робко, як у храмі,

Совеем тихенько шелестячи

Своїми червоними шовками,

Коли, начебто принесений

Рікою, пролунало неясне ремство.

Стародавній бронзовий дракон Гарчав на бронзових воротах:

– Я п’ять сторіч тут коштую>

А простою ще й десять:

Завдання важку мою

Як треба мені треба зважити.3

Не світить сонце, але й дощ

Не падає; так тихо;

Що чутно з околишніх гаїв,

Як учить маленьких їжачка.

Гавкіт – Це грає на піску,

Але їй бракує чогось,

Вона в тривозі й тузі

Поглядає на ворота.

– «Скажіть, пан дракон,

Ви не знайомі із крокодилом?

Мене сьогодні вночі він

Катав у краї чужому, але милому».

– Дракон гарчить; «Пустунка ти От дурне тобі й сниться; Видала б ти в сні квіти, Як ґречна дівиця…»

– Гавкіт – Це, наморщивши кругле чоло,

Іде додому, коштує серед залу

И годує рибу – телескоп

В акваріумі із кристала.

Її батько серед стола

Кільцем з печаткою на мізинці

Скріплює важливі справи

Йому довірених провінцій.

– «Скажіть, пан батько,

Є в Індію від нас дороги,

И хто живе в ній, нарешті,

Прості смертні иль боги?»

– Він підняв вузькі очі,

Глянув на дочку в недоуменьи

И наставительно сказав,

Стримати намагаючись нетерпенье:

– «Там боги є й мудреці,

, ЩоДивляться в морок сторіч,

Є й щасливі батьки,

Яким не заважають діти».

– Зітхнув бідна Гавкіт – Це,

Іде, сама себе жалуючи,

А шум і регіт на ґанку

И ляскіт ладош Тен – Віючи.

Карбований щит через плече

Його видніється, блискаючи,

И два за поясом меча,

Щоб походив на самурая.

Кричить: « Гавкіт – Це, поздоров мене, Учитися більше я не стану, Нехай осідлають мені коня, И я поїду до богдыхану».

– Гавкіт – Це не страшно

– от опушка,

Квадрати рисових полів,

От очеретяна хатинка,

Із заснулим лелекою на ній.

И притулився в порога Чорноборода людина;

Він дивиться пильно й строго В тривожний морок лісових просік.

Поки він дивиться – тихі звірі,

Їм на людей не можна напасти.

Гавкіт – Це могутньою вірою вірить

У його таємничу владу.

Чу! Голос ніжний і неголосний,

Те дівчинка співає в кущах: Гавкіт – Це дивиться

– у незнайомки Така ж гілка у волоссях,

И той же стан і плечі ті ж,

Що в неї, що в Гавкіт – Це,

И рот мало – мало великий, але свіжий

На смугляво – рожевій особі.

Вона сковзає серед рослин:

Гавкіт – Це за нею, вони біжать,

И от їх приймають тіні

У свій зачарований притулок

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>