Повний зміст Мужики Чехов А. П. 1/3

Iлакей при московському готелі "Слов’янський Базар", Микола Чикильдеев, занедужав. У нього оніміли ноги й змінилася хода, так що один раз, ідучи по коридорі, він спіткнувся й упав разом з підношенням, на якому була шинка з горошком. Довелося залишити місце. Які були гроші, свої й женины, він пролечил, годуватися було вже не на що, стало нудно без справи, і він вирішив, що, мабуть, треба їхати до себе додому, у село. Удома й хворіти легше, і жити дешевше; і недарма говориться: будинку стіни допомагають.Приїхав він у своє Жуково надвечір. У спогадах дитинства рідне гніздо представлялося йому світлим, затишним, зручним, тепер же, увійшовши в хату, він навіть злякався: так було темно, тісно й нечисто. Що приїхали з ним дружина Ольга й дочка Сашко зі здивуванням поглядали на більшу неохайну піч, що займала чи ледве не пів – хати, темну від кіптяви й мух. Скільки мух! Пекти покосилася, колоди в стінах лежали криво, і здавалося, що хата цю мінуту розвалиться. У передньому куті, біля ікон, минулого наклеєні пляшкові ярлики й обривки газетного паперу – це замість картин. Бідність, бідність! З дорослих нікого не було будинку, усі жали. На печі сиділа дівчинка років восьми, білоголова, немита, байдужа; вона навіть не глянула на що ввійшли. Унизу терлася про рогач біла кішка. – Киснув, киснув! – понадив її Сашко. – Киснув! – Вона в нас не чує, – сказала дівчинка. – Оглухнула. – Отчого? – Так. Побили.Микола й Ольга з першого погляду зрозуміли, яка отут життя, але нічого не сказали один одному; мовчачи звалили вузли й вийшли на вулицю мовчачи. Їхня хата була третя скраю й здавалася самою бедною, самою старою на вид; друга – не краще, зате в крайньої – залізний дах і фіранки на вікнах. Ця хата, неогороджена стояла особняком і в ній був трактир. Хати йшли в один ряд, і все сільце, тиха й замислена, з вербами, що дивилися із дворів, бузиною й горобиною, мала приємний вигляд.За селянськими садибами починався спуск до ріки, крутий і стрімчастий, так що в глині, там і сям, оголилися величезні камені. По скаті, біля цих каменів і ям, виритих гончарями, вилися стежки, цілими купами були навалені черепки битого посуду, те бурі, те червоні, а там унизу розстелявся широкий, рівний, яскраво – зелений луг, уже скошений, на якому тепер гуляла селянська череда. Ріка була у версті від села, звивиста, із чудесними кучерявими берегами, за нею знову широкий луг, череда, довгі низки білих гусаків, потім так само, як на цій стороні, крутий підйом на гору, а вгорі, на горе, село з пятиглавою церквою й небагато віддалік панський будинок. – Добре у вас тут! – сказала Ольга, хрестячись на церкву. – Роздолля, господи!Саме в цей час ударили до всеношній (був переддень неділі). Дві маленькі дівчинки, які внизу тягли цебро з водою, оглянулися на церкву, щоб послухати дзенькіт. – У цей час в "Слов’янськом Базарі" обіди… – проговорив Микола мрійливо.Сидячи на краю обриву, Микола й Ольга бачили, як заходило сонце, як небо, золот і багряне, відбивалося в ріці, у вікнах храму й у всьому повітрі, ніжному, покійному, невимовно – чистому, якого ніколи не буває в Москві. А коли сонце сіло, із блеяньем і ревінням пройшло череду, прилетіли з тої сторони гусаки, – і все змовкло, тихе світло згасло в повітрі й стала швидко насуватися вечірня темрява.Тим часом повернулися старі, батько й мати Миколи, худі, згорблені, беззубі, обоє одного росту. Прийшли й баби – невістки, Марья й Текля, що працювали за рікою в поміщика. У Марьи, братової Кирьяка, було шестеро дітей, у Теклі, братової Дениса, що пішло в солдати, – двоє; і коли Микола, увійшовши в хату, побачив все сімейство, всі ці більші й маленькі тіла, які ворушилися на полатях, у колисках і у всіх кутах, і коли побачив, з какою жадібністю старий і баби їли чорний хліб, вмочаючи його у воду, то зміркував, що дарма він сюди приїхав, хворий, без грошей так ще із сім’єю, – дарма! – А де брат Кирьяк? – запитав він, коли привіталися. – У купця в сторожах живе, – відповів батько, – у лісі. Мужик би нічого, так заливає шпарко. – Не добычик! – проговорила баба слізливо. – Мужики наші гіркі, не в будинок несуть, а з будинку. І Кирьяк п’є, і старий теж, гріха таїти нема чого, знає в трактир дорогу. Прогневалась цариця небесна.З нагоди гостей поставили самовар. Від чаю пахнуло рибою, цукор був огрызанный і сірий, по хлібі й посуду снували таргани; було огидно пити, і розмова була противний – усе про нестаток так про хвороби. Але не встигли випити й по чашці, як знадвору донісся голосний, протяжливий п’яний лемент: – Ма – Арья! – Схоже, Кирьяк іде, – сказав старий, – легкий н
а спомині.Усі притихли. І небагато погодя, знову той же лемент, грубий і протяжливий, точно з – під землі: – Ма – Арья!Марья, старша невістка, сполотніла, пригорнулася до печі, і якось дивно було бачити на особі в цієї широкоплечої, сильної, некрасивої жінки вираження переляку. Її дочка, та сама дівчинка, що сиділа на печі й здавалася равнодушною, раптом голосно заплакала. – А ти чого, холера? – крикнула на неї Текля, гарна баба, теж сильна й широка в плечах. – Мабуть, не вб’є!Від старого Микола довідався, що Марья боялася жити в лісі з Кирьяком і що він, коли бував п’яний, приходив щораз за нею й при цьому шумів і бив її без пощади. – Ма – Арья! – пролунав лемент у самих дверей. – Заступитеся Христа заради, родименькие, – залепетала Марья, дихаючи так, точно неї опускали в дуже холодну воду, – заступитеся, родименькие…Заплакали всі діти, скільки їх було в хаті, і, дивлячись на них, Сашко теж заплакала. Почувся п’яний кашель, і в хату ввійшов високий чорнобородий мужик у зимовій шапці й тому, що при тьмяному світлі лампочки не було видно його особи, – страшний. Це був Кирьяк. Підійшовши до дружини, він розмахнувся й ударив її кулаком по особі, вона ж не видала ні звуку, приголомшена ударом, і тільки присіла, і негайно ж у неї з носа пішла кров. – Экой сором – те, сором, – бурмотав старий, полезая на піч, – при гостях – те! Гріх який!А баба сиділа мовчачи, згорбившись, і про щось думала; Текля качала колиску… Видимо, усвідомлюючи себе страшним і задоволений цим, Кирьяк схопив Марью за руку, потяг її до дверей і заричав звіром, щоб здаватися ще страшнее, але в цей час раптом побачив гостей і зупинився. – А, приїхали… – проговорив він, випускаючи дружину. – Рідний братик із сімейством…Він помолился на образ, похитуючись, широко розкриваючи свої п’яні, червоні очі, і продовжував: – Братик із сімейством приїхали в рідний дім… з Москви, значить. Першопрестольний, виходить, град Москва, матерь міст… Вибачите…Він опустився на лаву біля самовара й став пити чай, голосно сьорбаючи із блюдечка, при загальному мовчанні… Випив чашок десять, потім схилився на лаву й захріп.Стали лягати спати. Миколу, як хворого, поклали на печі зі старим; Сашко лягла на підлозі, а Ольга пішла з бабами в сарай. – І – І, косатка, – говорила вона, лягаючи на сіні поруч із Марьей, – слізьми горю не допоможеш! Терпи й всі отут. У писанні сказано: аще хто вдарить тебе в праву щоку, підстав йому ліву… І – І, косатка!Потім вона напівголосно, співучо, розповідала про Москву, про своє життя, як вона служила покоївці в мебльованих кімнатах. – А в Москві будинку більші, кам’яні, – говорила вона, – церков багато, сорок сороков, косатка, а в будинках всі добродії, так такі гарні, так такі пристойні!Марья сказала, що вона ніколи не бувала не тільки в Москві, але навіть у своєму повітовому місті; вона була неписьменна, не знала ніяких молитов, не знала навіть "Отче наш". Вона й інша невістка, Текля, що тепер сиділа віддалік і слухала, – обидві минулі украй нерозвинені й нічого не могли зрозуміти. Обидві не любили своїх чоловіків; Марья боялася Кирьяка, і коли він залишався з нею, то вона тряслася від страху й біля нього щораз чаділа, тому що від нього сильно пахнуло горілкою й тютюном. А Текля, на питання, чи не нудно їй без чоловіка, відповіла з досадою: – А ну його!Поговорили й затихли…Було прохолодно, і біля сараю в усі горло кричав півень, заважаючи спати. Коли синювате, ранкове світло вже пробивалося в усі щілини, Текля потихеньку встала й вийшла, і потім чутно було, як вона побігла кудись, стукаючи босими ногами.IIольга пішла в церкву й взяла із собою Марью. Коли вони спускалися по стежці до лугу, обом було весело. Ользі подобалося роздолля, а Марья почувала в невістці близької, рідної людини. Сходило сонце. Низько над лугом носився сонний яструб, ріка була похмура, бродив туман подекуди, але по ту сторону на горі вже простягнулася смуга світла, церква сіяла, і в панському саду несамовито кричали граки. – Старий нічого, – розповідала Марья, – а бабка стругаючи, б’ється все. Свого хліба вистачило до масленої, купуємо борошно в трактирі, – ну, вона серчает; багато, говорить, їсте. – І – І, косатка! Терпи й всі отут. Сказано: приидите всі труждающие й обтяжені.Ольга говорила статечно, співучо, і хода в неї була, як у прочанки, швидка й метушлива. Вона щодня читала євангеліє, читала вголос, по – дьячковски, і багато чого не розуміла, але святі слова торкали її до сліз, і такі слова, як "аще" і "дондеже", вона вимовляла із солодким завмиранням серця. Вона вірила в бога, у божу матерь, у догідників; вірила, щ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>