Повний зміст На полюванні Чехов А. П

Собача виставка з її хортицями й гончими нагадала мені один маленький

епізод, що мав великий вплив на моє життя.В один прекрасний ранок я одержав від дядька, поміщика Екатеринославской губернії, лист. Між іншим він писав:"Якщо не приїдеш до мене наступного тижня, те й племінником уважати тебе не буду, батька твого з поминальної книжки викреслю… Поохотимся, – приїдь!"…Треба було поїхати.Дядько зустрів мене з озкритими обіймами й, як це водиться навіть у самих гостинних мисливців, не давши мені оправитися після довгої дороги й відпочити, повів мене на псарню показувати мені своїх коней і собак. Собаки, на мою думку, бувають більший, маленький і середній, білий, чорний і сірий, злий і смирні; дядько ж розрізняв між ними краплистих, темно – багряних, сохастовых, лещеватых, черно – пегих, чорних у підпалинах, брудастых – зовсім собача мова, і мені здається, що якби собаки вміли говорити, то говорили б саме на такій мові. Дядько показував, цілував собак у морди й усе вимагав, щоб я мацав собачі морди, торкав лабети.На інший день ранком мене нарядили в кожушок і валянки й повезли на полювання.Я згадую тепер великий вільховий ліс, сивий від інею. Тиша в ньому панує гробова. Від лісу до обрію тягнеться біле поле… І кінця не видно цьому полю. У лісі й по полю скакають на конях кожушки… У всіх особи стурбовані, напружені, немов всім цим кожушкам має бути відкрити щось нове, незвичайне… Дядько мій, червоний як рак, скакає від одного кожушка до іншого, віддає наказу, сипле лайки… Чутні трубні звуки… Цю картину згадую я тепер. Пам’ятаю також, як під’їхав до мене дядько й повів мене на окрайну лісу. – Стій отут… Як звір побіжить на тебе з лісу, так і стріляй! – Але адже я, дядюшка, і рушниці – те тримати шляхом не вмію! – Дрібниці… Привчайся… Ну, дивися ж!.. Ледве тільки звір – пли!!.Сказавши це, дядько від’їхав від мене, і я залишився один. Кожушки поскакали в ліс. Довго я чекав звіра. Чекав я, а сам у цей час думав про Москву, мріяв, дрімав…"А що якщо я вб’ю звіра? – уявляв я. – Уб’ю я, а не вони! Те – Те потіха буде!"Після довгого очікування почувся нарешті стриманий собачий гавкіт… По лісі понеслося аукання… Я звів курок і насторожив зір і слух… У мене забилося серце, і прокинувся в мені інстинкт хижака – мисливця. Затріщали недалеко від мене кущі, і я побачив звіра… Звір, якийсь дивний, на довгих ногах і з колючою мордою, нісся прямо на мене… Я нажав пальцем, загримів постріл, і все було кінчено. Ура! Мій звір підстрибнув, упав і закорчився. – Сюди! До мене! – закричав я. – Дядюшка!Я вказав на вмираючого звіра. Дядько подивився на нього й схопив себе за голову. – Це мій Стрибок! – закричав він. – Мій собака!.. Моя гаряче улюблений собака!..І, стрибнувши з коня, він припав до свого Стрибка. А я скоріше в сани – і був такий.Ненавмисне вбивство Стрибка назавжди рассорило мене з дядьків. Він перестав мені висилати зміст. Умираючи ж, три роки тому назад, він наказав передати мені, що він і після смерті не простить мені вбивства його улюбленого собаки. І маєток своє він заповів не мені, а якійсь дамі, своїй колишній коханці

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>